ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Історичне значення Київської Русі

Концепція Погодіна М.С. (ХІХ ст.)

Слава, історія і подвиги Києва належать росіянам, оскільки великороси стали єдиним східнослов’янським народом, який зміг створити в новітній час свою державу; населення Києва після його розгрому монголо-татарами втікало на північ і створило Московську державу.

Радянська історіографія (Греков, Мавродін, Рибаков)

Спадщина Київської Русі — спільне надбання трьох народів: росіян, українців і білорусів, що знайшло своє втілення у тому, що:

Ÿ          Київська Русь стала першою державою східних слов’ян, яке прискорило переростання первісно-суспільного ладу в більш прогресивний — феодальний, що створило умови для розвитку господарства, культури;

Ÿ          Київська Русь укріпила обороноздатність східнослов’янського населення, відвернувши загрозу його повного фізичного винищення кочівниками;

Ÿ          сформувалася давньоруська народність, як основа 3-х братніх народів;

Ÿ          зріс міжнародний авторитет східнослов’янських народів;

Ÿ          стала муром на шляху просунення орд степових кочівників, послабивши їх натиск на Візантію та країни Центральної Європи;

Ÿ          була форпостом європейського християнського світу.

Концепція Грушевського М.С. (основа сучасної української історичної науки)

Історія Київської Русі належить тільки українському народові. Київська держава була створена однією народністю — українською, а Володимиро-Московська держава іншою — великоруською. Київський період перейшов не у Володимиро-Московський, а у Галицько-Волинський. Московська держава не була наступницею Київської.

Значення Галицько-Волинської держави в історії України.

Ÿ          наступниця державних традицій Київської Русі, що боролося за возз’єднання й консолідацію земель;

Ÿ          сприяла захисту населення південно-західної Русі від фізичного винищення монголо-татарами;

Ÿ          створила сприятливі умови для розвитку господарства, міст, ремесла, торгівлі, культури;

Ÿ          піднесення міжнародного авторитету українських земель;перше єдино українське державне

Ÿ          утворення, другий етап української державності.

Походження і поширення назви «Україна»

Назва «Україна» з’явилася вперше в 1187 р., коли літописець, сумуючи з приводу смерті переяславського князя Володимира Глібовича, зазначає, що плакала по ньому вся «Украйна». Потім назва розповсюджується на Київщину, Чернігівщину, а у 1189 р. згадується «Украйна Галицька». Таким чином, з кінця ХІІ ст. назва «Україна» розповсюджується на Подніпров’я, Подністров’я, Побужжя, Причорномор’я, Київщину, Переяславщину, Галичину, Поділля, Волинь, де продовжувала формуватися українська народність. Населення називало свій край Україною, від слів «край», «країна». Разом із тим існували і традиційні місцеві назви: «Русь», «Галицька Русь», «Карпатська Русь» і т.п.

Походження і розвиток національної символіки

У Київській Русі були поширені символічні знаки, що становлять основу сучасної української символіки. Одним з найдавніших був тризуб. Тризуб був знаком князівської влади, родовим знаком династії Рюриковичів. Його зображення трапляються на золотих та срібних монетах князів Володимира Великого, Святополка Окаянного, Ярослава Мудрого і т.д. щодо значення тризуба вчені вважають його зображенням рибальського знаряддя, якоря, символічного польоту сокола тощо.

Поєднання двох сучасних кольорів українського прапору зустрічаємо у гербі міста Львова: в 1410 р. ополчення Львівської землі приймало участь у Грюнвальдській битві під синьою корогвою із зображенням золотого лева, на задніх лапах. З часом золотий лев на синьому фоні став гербом Руського воєводства, утвореного у 1434 р. та об’єднавшого Львівську, Галицьку, Сяноцьку землі. Жовто-блакитні барви в усьому світі символізують дві першооснови буття: вогонь і воду, чоловіка і жінку, батька і матір. Український народ здавна пояснював значення цих кольорів як блакить небес і стигле золото ланів. Традиційна українська хата мала помазану жовтою глиною долівку і світло-голубі стіни і стелю.