ПОЛІТИЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ УСТРІЙ І ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Політичний устрій

Київська Русь була ранньофеодальною монархією федеративного типу, за якої існувала наступна піраміда влади:

○         на чолі держави — Великий князь Київський;

○         найближче оточення, з допомогою якого Великий князь Київський правив державою:

—          особиста дружина, яка ділилася на старшу (бояри, мужі) і молодшу (отроки, дєтські);

—          удільні князі, які стояли зі своїми дружинами у великих містах (Чернігів, Переяслав, Псков та т.п.);

—          рада з князів та старших дружинників боярську думу при Великому князі Київському, який збирав її для вирішення важливих питань (виступ у похід, укладання миру та т.п.);

○         суд, збирання данини і судового мита здійснювали спеціальні дружинники, які звалися мечниками, вірниками, тіунами;

○         управління невеликими містами здійснювали бояри-намісники — тисяцькі і посадники.

Ранньофеодальний характер держави в Київській Русі:

v        пережитки родового ладу:

w          залежність населення часто втілювалося у збиранні князем данини («полюддя»);

w          скликання віча;

w          значна роль народного ополчення;

w          система наслідування влади (передача її у спадщину наступному братові, а не синові);

v        інститут рабства, який втілювався в холопстві;

v        наявність великої кількості соціальних груп.

Формування держави у східних слов’ян відбулося мину ячи рабовласницький лад через те, що:

ð        вона складалася за умови більш високого рівня виробничих сил, що дозволяло вести господарство окремій родині;

ð        рабовласницький спосіб виробництва в інших країнах вичерпав свої можливості та хилився до занепаду;

ð        сільська община захищала своїх членів від перетворення їх в рабів;

ð        несприятливі для рабовласництва природнокліматичні умови, заселених слов’янами країн.

Соціальна піраміда: основні верстви та система залежності

Соціальна структура Київської Русі загалом відповідала структурі середньовічного європейського суспільства і поділялася на 3 стани:

І стан	Привілейовані, займали пануюче становище в суспільстві	«ті, що моляться» —   духовенство	Значний вплив на суспільство в цілому	Поділялося на «біле» і «чорне» (монахи). –          Митрополит Київський. –          Єпископи (управителі церковних округів); настоятелі великих монастирів. –          Священики в церквах і храмах; рядові монахи.
ІІ стан		«ті, що воюють» —   воїнство (князі та бояри)	Становили соціальну верхівку суспільства. За ними визнавалося право володіти землею, а із земельних прибутків були зобов’язані забезпечувати себе бойовим обладунком і брати участь у військових походах. У мирний час виконували управлінські (адміністративні) функції.	Феодальна драбина: –          Князі на чолі з Великим князем Київським. –          Бояри (нащадки племінних вождів і князівських дружинників). –          Молодші дружинники.
ІІІ стан	Гноблені, поневолені, експлуатовані	«ті, що працюють» —   селяни і міщани	Своєю працею створювати умови для існування двох	Міське населення складалося з купців, ремісників, черні (біднота, яка наймалася на «чорну» роботу), челяді (князівські і боярські слуги). Сільське населення складалося з вільних (їх літописці іменують «люди»), і залежних селян: §          смерд — особисто вільний селянин, залежність якого часто визначалося у сплаті данини; §          закуп — селянин, що потрапив у залежність від феодала, взявши у нього в борг («купа»); §          рядович — селянин, що склав з феодалом договір («ряд») про роботу на нього; §          холоп — не мали власної землі і перебували у повній залежності від власника землі (напівраби); §          челядь — прислуга, що жила на дворі феодала. Поза суспільної організації знаходилися ізгої — вигнані з общини й не мали ніяких прав і стояла поза законом.

Селяни об’єднувалися у сільські общини-громади. Кілька таких громад становила територіальних округ — «верв». Органом управління було віче — загальні збори. Громади здійснювали самоуправління і суд на своїй території, спільно володіли лісами, пасовиськами, мисливськими угіддями. Громада відповідала за злочин, скоєний на її території, несла спільну відповідальність за сплату данини феодалові. Князі і бояри намагалися обмежити права громад, а вільних „людей” перетворити у залежне населення.

Феодальне землеволодіння

До другої половини Х ст. на Русі не існувало індивідуальної (приватної) власності на землю, вона вважалася спільною власністю на землю, вона вважалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уповноважував її голова своєрідної корпорації — Великий князь Київський. Власне ж боярське землеволодіння склалося лише на початку ХІІ ст. Через ці обставини повстання населення в Києві (1068 і 1113 рр.) не носило характеру класової боротьби.

Землеволодіння на Русі існувало у двох формах — спадкоємне (вотчина) і отримане за службу (помістя).

Феодальні повинності

Шляхи феодальної експлуатації:

○         Економічне примушення:

—          виплата князівської данини;

—          укладання селянами кабальних договорів з феодалами («купа», «ряд»);

—          роздача феодалами землі селянам, за що вони сплачували феодальну ренту (панщина та оброк).

○         Позаекономічне примушення — станова нерівність селян та міщан по відношенню до феодала.

Розвиток сільського господарства, ремесел, торгівлі.

Панування натурального господарства.

Землеробство — головне заняття. За двопільною та трипільною системою системами вирощувалися пшениця, овес, просо, жито, ячмень та городні культури. Основні знаряддя праці — рало (дерев’яний плуг) часто із металевим наральником (накінечником), борона, серп, коса.

Скотарство — воли, коні, корови, вівці, свині, та т.п.

Ремесло — понад 60 ремісничих спеціальностей: металургія, ковальське, ткацьке, гончарне, шкіряне, шорне (коняча збруя), обробка дерева, бондарське, ювелірне та ін.

Внутрішня торгівля — ремісничі вироби повсякмісно обмінюються на сільськогосподарські; намітилася певна спеціалізація: з Прикарпаття — сіль, з Півдня — хліб, худоба, з Півночі — хутра.

Зовнішня торгівля —            експортує: худоба, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутро;

            імпортує: вино, тканини, прянощі, диковинні товари.

Промисли.

Міста

Місто — адміністративний, воєнний (фортеця, де можна відсидітися у бурхливий час), ремісничий і торгівельний і культурний центр.

Міста були укріплені стінами й баштами; в них будувалися двох- і трьохповерхові споруди, кам’яні терема, собори; вулиці мали дерев’яні мостові. Місто зазвичай поділялося на райони (кінці), які мали самоврядування.

Князівська резиденція розташовувалася на високому добре укріпленому місці (дитинець). Тут або поряд знаходилися будинки його васалів, оселялися церковники.

Господарчим центром міста був торг, від якого розходилися вулиці. Навколо жили купці. Ремісники однієї професії часто оселялися разом, цілою вулицею. Місце, де розташовувалися  будинки ремісників і купців називали посадом. В містах мешкали і люди інтелігентних професій.

Гроші

Спочатку роль грошей як засобу торгівлі відігравали худоба, зерно, хутра, тощо. Були в обігу монети інших держав. Перші руські гроші — золотники і срібники Володимира Великого. Широкого використання набуває також гривни — срібний злиток, який виконував роль грошей, що були різні за формою та вагою. Дрібними грошима були шматочки хутра — куни, різи та т.п.

Натуральне господарство — господарство, в якому все виготовляється для власного споживання, а не на продаж.

Данина — плата, яка береться з народів, підкорених силою.

Полюддя — збір данини.

Панщина — обов’язкові роботи селян на панському полі.

Оброк — обов’язкові виплати селян феодалу (натуральний та грошовий).

Рента — феодальний визиск.