ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА. ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ ТА ЙОГО НАСТУПНИКИ

Територія Галицько-Волинської держави — простягалася від Карпат на півдні до литовських земель на Півночі, від Угорщина та Польщі на заході до Київського князівства й Половецького степу на сході.

Переваги розташування забезпечили його висунення, могутність й незалежність (причини піднесення):

○         Територія князівства була вогнищем давньої орної землеробської культури, що дало великий досвід ведення землеробства, більш високі врожаї, раніше відділення ремесла від сільського господарства. Тут знаходилися соляні виробітки, які забезпечували цим важливим продуктом всю Русь.

○         Віддаленість від Києва забезпечувало відносну незалежність і самостійність князівства.

○         Додатковий прибуток приносили торгівельні шляхи, що проходили через князівство:

—          другий «шлях із варяг у греки» (Вісла—Західний Буг—Дністер);

—          сухопутний торгівельний шлях з Русі в країни Центральної та Південно-Східної Європи;

—          залежність від князівства Дністровсько-Дунайських земель дозволило князівству контролювати шлях з Європи по Дунаю до країн Сходу й назад.

Соціально-політичний розвиток ГВК був традиційним для Русі. Налічувалося близько 80 міст, найбільші з яких — Галич, Перемишль, Володимир-Волинський, Луцьк та ін.

Політичний розвиток

І етап Розвиток в межах Київської Русі (до 1097 р. — Галицькі землі, до середини ХІІ ст. — Волинське князівство).

ІІ етап Самостійний розвиток князівств до 1199 р.

Галицька земля. Відокремилася в 1097 р. й була закріплена за Ростиславичами, являла собою кілька дрібних князівств, які в 1141 р. були об’єднані Перемишльським князем Володимикром Володаревичем, котрий переніс свою столицю до Галича. Найвищої могутності князівство досягло за його сина Ярослава Осмомисла (1153–1187). В цей час Галицька земля стає однією з найбагатших земель серед руських князівств. Разом з тим, галицький князь повністю залежав від «великих» галицьких бояр, що походили з місцевої знаті й мали власні дружини й вотчинні землеволодіння. Після смерті Осмомисла Галицьке князівство почало роздиратися боротьбою між «великими» боярами, багато з яких були у союзі з угорськими й польськими феодалами.

Волинське князівство. На відміну від Галицького, в меншій ступені роздиралося міжусобицями, тому що волинські бояри були прийшлими й залежали від князя. Волинню правили нащадки Ізяслава Мстиславича, які претендували на титул Великого князя Київського, через що дивилися на ці землі як на джерело воєнної могутності й не більше, та після невдач 70-х рр. ХІІ ст. вони на чолі з Романом Мстиславичем зайнялися справою укріплення власне Волинського князівства.

Через ці причини об’єднання прийшло не з Галича, а з Волині: у 1199 р. Роман Мстиславич вперше об’єднав Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від розграбування польськими й угорськими феодалами.

ІІІ етап Галицько-Волинська держава

1199–1205 рр. — перше об’єднання за життя Романа Мстиславича, якому після взяття Києва вдалося об’єднати всю південну й південно-західну Русь. Створення такого могутнього князівства в умовах феодальної роздробленості, яка панувала на Русі та в Європі, дозволило йому з успіхом вести боротьбу з половцями, угорськими й польськими феодалами, з галицьким непокірним боярством, сприяло підйому західноукраїнських міст, ремесел, торгівлі.

1205–1238 рр. — тимчасовий розпад Галицько-Волинської держави, викликаний передчасною загибеллю в 1205 р. Романа під час походу на Польщу. Зростання боярського сепаратизму призвело до30-річної міжусобної боротьби, яка супроводжувалася втручанням Польщі та Угорщини й привело до безпрецедентного на Русі випадку вокняжіння боярина Владислава Кормільчича, скинутого у 1238 р. за таких умов до Галича було запрошено полюбляє мого простим людом Данила Романовича, що правив Волинським князівством (з 1218 р.).

1238–1340 рр. — Галицько-Волинське князівство (з 1253 р. — королівство) за Данила Романовича та його нащадків.

Данило Романович Галицький (~1201–1264).

Зовнішня політика:

ð        приєднання Галича (1238), Києва (1239);

ð        розгром тевтонських рицарів під Дорогочиним (1238);

ð        розгром угорського війська  на чолі з Ростиславом Михайловичем під Ярославом (1245);

ð        підкорення монголо-татарам і поїздка до Орди (1246);

ð        спроба створити європейський союз для боротьби з монголо-татарами — коронація в Дорогочині (1253);

ð        не дочекавшись допомоги сусідів розпочинає боротьбу з татарами (1254), але змушений знов підкоритися (1259);

ð        похід до Австрії;

ð        підкорення ятвягів і союз з Литвою.

Внутрішня політика:

ð        боротьба з боярством;

ð        будівництво нових (Львів, Холм та ін.) та укріплення старих міст;

ð        перенесення столиці до Холму.

Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Романовича

Лев Данилович (1264–1301) приєднав Люблін і Закарпаття. Його син Юрій І (1301–1308), скориставшись внутрішнім занепадом у Золотій Орді, пересунув південні кордони до нижньої течії Дністра і Південного Бугу. Одним з головних здобутків Юрія І було утворення в 1303 р. окремої Галицької митрополії. Після його смерті владу перейняли його сини Андрій та Лев, що загинули разом в одному із боїв — на них урвалася династія Романовичів, до влади прийшло боярство, яке запросило на престол сина польського князя Тройдена і доньки Юрія І Марії — Юрія-Болеслава ІІ. Його останні роки правління позначилися конфліктом з боярством, які отруїли князя (1340 р.). Після смерті Юрія-Болеслава ІІ Тройденовича, Волинь захоплює Литва (1340 р.), а Галичину — Польща (1349 р.).