КИЇВСЬКА РУСЬ ЗА НАСТУПНИКІВ ЯРОСЛАВА. ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

Київська держава за Ярославичів. Любецький з’їзд

Після смерті Ярослава Мудрого (1054), в різних місцях князювали його сини, племінники й онуки, що створювало ґрунт для чисельних конфліктів. Троє старших братів — Київський князь Ізяслав, Чернігівський — Святослав і Переяславський — Всеволод, — утворили між собою політичний союз і разом управляли державою. Вони зі своїми дружинами нападали на сусідніх князів, виганяли їх, оволодівали містами. Все це створювало ситуацію крайньої нестабільності.

До розорення від князівських усобиць додався голод від посухи й страшна навала нових кочівників — половців, на чолі із ханом Шаруканом, який завдав поразки об’єднаним дружинам Ярославичів на р. Альті у 1068 р.

Кияни, зібравши віче, вимагали від Ізяслава продовжити боротьбу, але той відмовився видати їм збою і коней. В місті почалося повстання. Ізяслав втік, а Київським князем було обрано ув’язненого Ярославичами Всеслава Полоцького. Повернувшись через рік (1069) з допомогою поляків Ізяслав повернув собі Київ, а організаторів повстання жорстоко покарав.

Близько 1072 р. Троє братів Ярославичів склали у Вишгороді новий княжий закон — «Руську правду», покликану покласти край сутичкам і чварам між різними верствами населення. «Правда Ярославичів» обстоювала права можновладців, обмежуючи, разом із тим, свавілля землевласників. На відміну від «Правди Ярослава», новий кодекс впроваджує індивідуальну власність на землю, поки що князівську.

Незабаром тріумвірат розпався — молодші брати вигнали Ізяслава з країни; однак із смертю Святослава він знов повертається до Києва, але ненадовго — у бою із племінниками він гине. Складна ситуація зберігалася до кінця ХI ст. Князі ворогували між собою, перетворюючи чвари у руйнівні війни. Половці продовжували нападати на Русь і уводити полони. Самі руські князі в усобицях наймали половців, що ще більше розорювало землю. В 1093 р. помер останній син Ярослава — Великий князь Київський Всеволод. Новим князем було обрано Святополка Ізяславича — усобиці спалахнули з новою, ще більшою, силою.

Покласти край князівським чварам та організувати спільну боротьбу проти половців був покликаний перший об’єднуючий з’їзд князів, який відбувся у 1097 р. в Любечі. Заклавши юридичну основу феодальної роздробленості («... хай кожен тримає вотчину свою...»), з’їзд не зміг припинити усобиці. Знову спалахнула боротьба між князями.

Відразу після смерті Святополка (1113), який з усього намагався мати вигоду й покровительствував лихварям, у столиці спалахнуло повстання. Київське боярство запросило на Київський великокнязівський престол популярного переяславського князя Володимира Мономаха.

Володимир Мономах (~1053–1125) — патріот, полководець (здійснив 83 походи за життя), державний діяч, письменник (автор «Повчання дітям»), можливо є нащадком візантійського імператора Костянтина Мономаха по жіночій лінії.

Чернігівський період (1078–1094) характеризується активним градобудівництвом. Після смерті батька поступився цим містом Олегу Святославичу («Гореславичу») як старшому, а сам повернувся до Переяслава.

Переяславський період (1094–1113)

q        постійно бореться з половцями, для чого об’єднує зусилля всіх князів; здійснив 5 великих походів (1101, 1103, 1107, 1110, 1111), внаслідок чого половці відкочували від кордонів Русі за Дон;

q        організує й приймає активну участь у 3-х об’єднувальних з’їздах князів, починаючи з Любецького, рішень яких сам безумовно дотримується і вимагає цього від інших;

q        намагається залучити на свій бік київське боярство.

Київський період (1113–1125)

q        вніс доповнення до «Руської правди» — «Устав Мономаха», котрий значно обмежив безконтрольну діяльність князівських урядовців, зменшив боргову залежність від лихварів, зменшив використання рабської праці смердів і джерела її поповнення;

q        прибрав до рук найвіддаленіші землі, приборкав князівські чвари князів, зміцнив владу київського князя;

q        велике градобудівництво у Києві: міст через Дніпро, нові храми;

q        зміцнення міжнародного авторитету Русі — монархи Європи родичаються з Київським князем.

Мстислав Великий (1125–1132) син Володимира Мономаха; продовжив політику батька з укріплення держави, припиненню міжусобиць (вигнання полоцьких князів) і захисту кордонів (загнав половецькі орди за Волгу та Кавказькі гори).

Після смерті Мстислава Київська Русь остаточно

розпадається на окремі князівства.