38. Татарщина.

Тим часом як на чутку про прихід Татар замикали ся міста, а князї, бояре і всякі иньші значні й богаті люде розтїкали ся куди видко, в тойже час знаходили ся люде, оселї й цїлі краї, які думали скористати з сього перелому, сього пополоху, з сеї руїни старого житя. Користаючи з того страху, якого нагнали Татари, хотїли вирвати ся вони з старого князівсько-дружинного устрою, пережитого, важкого, незносного, щоб не знати тяготи княжих урядників, не знати боярства з його правами на землю, кріпацтва, невиплатних довгіві й тяжких одробітків, не терпіти від безконечних княжих усобиць, насильств і поборів княжих військ...

Сі люде цілими громадами піддавали ся Татарам, мабуть іще під час першого переходу Бату через Україну (зимою 12401 р.). Вони обіцяли давати Татарам данину збіжем, бути під їх безпосереднею властю в покорі і послуху, і не хотїли більше знати ніяких князїв: хотїли правити боярами, особливо на печатках, поки хани мали більшу власть в Орді, держали в порядку своїх людей і не позволяли їм кривдити „татарських людей". На податки, на хозяйство пеьно таки навіть лекше їм було під Татарами як під своїми князями та боярами. Але бобрам, вищим духовним і всяким богатим людям, що привикли жити під особливою опікою й захистом князїв і дружин, під татарською зверхністю ставало дуже непривітно, як упав князівсько-дружинний устрій. І вони переходили звідси тули, де далї держав ся княжий устрій—на північ, або в західні українські землї. Виходили й несли з собою книги, святощі, образи, твори штуки, памятки й здобутки тутешнього культурного житя. І Поднїпровє хоч не пустїло зовсім, хоч простий, робучий нарід тут лишав ся, але не ставало тут культурного житя: воно ледви маячило далї, знайшовши собі захист хіба в деяких монастирях. Людність же не підіймала ся в своїх інтересах вище справ щоденного прожитку; не було кому замовляти книг, ікон, риз і всяких дорогих окрас. Нікого не інтересувала історія тутешнього житя, і тому ми так мало про нього знаємо.