125. Початки національного житя на Буковинї.

Сей новий народовецький рух захоплює й сучасну Буковину та творить тут перші початки національного житя, якою досї не знала ся маленька країна, врізала політичними, а дал. й релігійними та культурними межами від сусідньої Галичини хоч звязана разом з Галичиною австрийською адміністрацією, вона жила осторонь, не зачеплена і не розрух.ана нерухливим галицьким житем. Аж галицьке народовство 1860-х років знаходить на Буковині живійший відгомін. Знаходить ся тут кілька талановитих і енергійних письменників—як брати Воробкевичі, особливо Ісидор, популярний поет, далї Осип Федькович—найбільший талант, якого взагалі до того часу видвигнула австрийська Україна, що в своїх опо.віданнях і поезіях розвинув перед громадянством Галичини і Буковини чарівну романтичну панораму Карпатів, переказів і легенд, звязаних з ними, і барвистого гуцульського житя. За недостачею місцевих органів, місцевого літературного руху, вони прилучають ся до руху галицького, беруть участь в галицьких народовецьких виданнях, і при слабких взагалі літературних засобах галицьких тої доби мали чимале значіннє в розвою тих перших народовецьких початків Галичини. В Буковині ж нарОднє жите стало розвивати ся значно пізнїйше; тутешнє товариство "Руська Бесіда", шо служило осередком літературного і громадського житя, засноване 1869 р, довго мало характер русофільський і тільки в 1880-х рр. здобувають у нїм перевагу народовці.

Та незмірно більше значіннє нїж ся моральна поміч віщунів буковинського відродження мала для народовецького руху в Галичині, і взагалі в австрийський Україні, участь і поміч Українців росийських. Після того як припинено розвій українського житя в Росії, чимало українських письменників звертають свої писання в збірники і часописи, шо заходили ся видавати галицькі Українці. З старших письменників особливо Куліш, з молодших Марко Вовчок, Антонович і особливо Кониський і Левицький-Нечуй починають спомагати українські видання Галичини своїми писаннями. Коли з 1867 р. на місце тих недовговічних видань у Львові удало ся наладити журнал „Правду", що виходив потім кільканадцять літ, Українці з Росії брали в нїм дїяльну участь і він мав до певної міри характер всеукраїнського органа, тому що в Росії не можна було видавати нї українських газет нї журналів.

Ся поміч Українців з Росії мала величезну вартість для Українців австрийських. Український, або як його звали—народовецький рух в Галичині був піднятий молодїжю. Майже все старше громадянство з початку було йому неприхильне і більше або меньше рішучо тягло в сторону москвофільську. В руках москвофілів були всї інституції і тут і на Буковині, не кажучи за Україну угорську, а „народовецтво" з кінцем 1860-х і потім в 1870-х роках було представлене невеликими громадками інтелігенції, бідної і матеріальними засобами і культурними силами. Отже страшенно богато значило то для  народовців, що вони чули за собою Україну—ту безграничну, могутню Україну, що сплодила великих героїв козаччини і нових дїячів українського відродження, і бачили їх між співробітниками своїх органів і видань. З другого боку участь росийських Україниїв скріпляла демократичний і поступовий напрям галицького українства—се теж богато значило супроти переваги церковних і консервативних елементів у галицькім громадянстві. Для Українців же росийських в тодїшнїм їх пригнобленню від усяких перепон і заборон Галичина явила ся немов вікном у свобідну далечінь українського розвою, що давало вихід йому навіть на випадок найбільших утисків у Росії.