РЕЗУЛЬТАТИ

Якщо говорити взагалі, то сам ринок, закони

його розвитку обумовлюють необхідність інно

в аційного  типу мислення.  Агропромислов і

підприємства, що зневажають інноваційну полі

тику, неминуче морально застарівають, йдуть на

спад і вибувають з боротьби за споживача. У пе

ріоди великих змін, яким зараз є етап розвитку

української економіки, спад відбувається знач

но швидше. Як тільки окреме агропромислове

підприємство чи ціла галузь починає "озиратися"

назад, дивитися в минуле, повернутися обличчям

до майбутнього стає надзвичайно важко, а часом

і просто неможливо. Досвід цілих країн показує,

що домогтися великих успіхів можна лише на

шляху свідомої, цілеспрямованої інноваційної і

підприємницької діяльності [3, c. 5].

Не ставлячи перед собою ціль — участь у

дискусії з приводу розходжень і змісту окре

мих понять в області інноваційного менедж

менту, погодимося з однією з існуючих позицій,

відповідно до якої поняття "нововведення" є українським варіантом англійського слова

innovation. Буквальний переклад з англійсько

го означає "уведення новацій" чи в нашому ро

зумінні цього слова "уведення нововведень" [2,

c. 88]. Під нововведенням розуміється новий

порядок, новий звичай, новий метод, винахід,

нове явище. Українське словосполучення "но

вовведення" у буквальному значенні "уведен

ня нового" означає процес використання ново

введення. Таким чином, з моменту прийняття

до поширення нововведення здобуває нову

якість, — стає нововведенням (інновацією).

Процес переходу нововведень у інновації ви

магає витрат різних ресурсів, основними з яких

є інвестиції і час. Тобто в широкому розумінні

слова, інновацією є рентабельне (дохідне) ви

користання нововведень у вигляді нових тех

нологій, видів продукції і послуг, організацій

нотехнічних і соціальноекономічних рішень

виробничого, фінансового, комерційного, ад

міністративного чи іншого характеру.

Тому можна виділити наступні логічні взає

мозв'язки: нововведення формують ринок но

вацій, інвестиції — ринок капіталу, новації —

конкурентний ринок нововведень. Ці три основ

них компоненти утворюють сферу інноваційної

діяльності. У свою чергу, період часу від зарод

ження ідеї, створення і поширення нововведен

ня і до його використання прийнято називати

життєвим циклом інновації. З урахуванням по

слідовності проведення робіт життєвий цикл

інновацій розглядається як інноваційний процес.

З усього вищевикладеного можна зробити вис

новок, що інноваційна політика являє собою сим

біоз наукових досліджень, досягнень у науковій і

виробничій сферах, управлінських рішень по їх

упровадженню, обмежень, зв'язаних із ресурса

ми цілей розвитку і маркетингової діяльності як

основної координуючої ланки в її здійсненні.

Помилковим можна вважати думку, що ін

новаційна діяльність, як і підприємницька ді

яльність узагалі, лежить в сфері вільної твор

чості і носить стихійний характер. Ця діяльність

повинна бути організованою, інакше вона може

закінчитися повним провалом. Це значить, що

будьякі інновації і зв'язані з ними тимчасові

параметри повинні бути визначені і чітко пояс

нені. Потрібно також складати план проведен

ня інноваційних заходів із розбивкою на конк

ретні завдання. Наявність такого плану дає

можливість розрахувати фінансові ресурси,

необхідні для проведення того чи іншого інно

ваційного рішення, визначити потребу в людсь

ких ресурсах, їхній якості і кваліфікації. Але

план перетвориться в ефективне управління до

і н н о в а ц і й н и х   д і й   у   т о м у   в и п а д к у ,   я кщо   в

підприємця буде чітко визначена відповідна

інноваційна політика.

Інноваційна політика — це підсумок інно

ваційних ідей підприємця. Подібні ідеї є інди

каторами змін, що або відбулися, або відбу

дуться найближчим часом у діяльності підприє

мця [4, c. 93].

Спонукальними мотивами інноваційних ідей

і здійснення інноваційної політики можуть вис

тупати внутрішні фактори, що знаходяться в рам

ках агропромислового підприємства, у межах

галузі сільського господарства. Ці джерела є на

очними для людей, що працюють на даному

підприємстві чи в даній галузі. Велика роль

зовнішніх факторів інновацій, походження яких

поза агропромисловим підприємством чи даної

галузі. Границі між цими двома групами факторів

розмиті; більш того, ці джерела інноваційних ідей

найчастіше перекривають один одного [1, c. 81].

Але все рівно, кожний зі спонукальних мо

тивів здійснення інноваційної політики має

власну характеристику. Сукупний розгляд

факторів зовнішнього і внутрішнього середо

вищ інноваційної діяльності дозволяють сфор

мулювати загальні принципи вироблення інно

ваційної політики.

1. Цілеспрямовані інновації починаються з ана

лізу можливостей підприємця: насамперед, анал

ізуються джерела інноваційних можливостей.

2. Інноваційна політика вимагає концепту

альності і сприйнятливості. Це випливає із су

часного розуміння парадигми, коли імперати

вом нововведень є необхідність дослідження

ситуацій "на місцях", у глибині подій і одержан

ня інформації про настрої і побажання потен

ційних споживачів [1, c. 82].

3. Щоб стати ефективною, інноваційна по

літика повинна бути простою і цілеспрямова

ною. Вона повинна бути підлегла виконанню

тільки однієї задачі: диверсифікованість у цій

справі не доречна. При цьому політика повин

на проводитися не заради майбутнього, а за

ради задоволення потреби поточного періоду.

4. Інноваційна політика повинна бути зас

нована на загальних принципах і підходах. У

той же час кожен її варіант носить індивідуаль

ний характер. Із цього погляду ефективна інно

ваційна політика не може носити універсаль

ного характеру.

5. Інноваційна політика повинна бути по

літикою, націленою на вихід на лідируючу по

зицію. Але це не означає, що ціль підприємниць

кої діяльності — створення "великої справи".

Лідером на ринку можна стати, завоювавши

невеликий його сектор чи нішу, здійснюючи при

цьому невеликий обсяг діяльності.

6. Інноваційна політика повинна визначити

сфері відмовлення, тобто тих напрямів, у яких

підприємницька діяльність не принесе бажаних

результатів, якщо з боку держави, громадських організацій чи об'єднань суб'єктів ринку не

буде надана та чи інша допомога. Інакше кажу

чи, варто чітко визначити свої цілі і задачі, місце

і роль у системі ринкових відносин із приводу

виробництва, реалізації й організації спожи

вання конкретного виду продукції.

Зазначені загальні принципи установлюють

взаємозв'язок між розвитком і формуванням інно

ваційної політики, носять системоутворюючий

характер, установлюють границі інноваційної

діяльності. При цьому вони дозволяють вивчати

одне і теж явище з різних точок зору, вимагаючи

застосування в кожному конкретному випадку

своїх методів дослідження, свого інструментарію.

Так, з переходом економіки України в якіс

но нові ринкові відносини, коли відбувається

рішуче ламання давно сформованих госпо

дарських структур, поступовий перехід до не

прямих економічних методів управління і ре

гулювання, переорієнтація виробників і вироб

ничих взаємозв'язків між ними на споживачів,

необхідні свої методи розробки і послідовної

реалізації інноваційної політики.

Суть змін, що сьогодні відбуваються, поля

гає в тому, що в умовах ринкової економіки взає

мини між споживачами і виробниками товарів і

послуг визначаються об'єктивно діючими еко

номічними законами і механізмами ринку. Зро

зуміло, поступовий відхід від диктату виробни

ка, переорієнтація на споживача, його інтереси

і переваги, можливі лише за умови їхнього ура

хування в підприємницькій діяльності. У цьому

зв'язку на агропромисловому підприємстві, з

одного боку, повинна існувати чітко організо

вана система управління, з іншого — структура

управління підприємством, адекватна "фор

мальному" економічному регулюванню і побу

д о в а н а   т а к ,  що б   з а б е з п е ч и т и   в и р о б л е н н я

підприємницьких рішень для досягнення цілей

підприємства і створення відповідних механізмів

їхньої реалізації. При цьому інноваційна політи

ка не повинна будуватися на припущенні, що

майбутнє неодмінно буде краще минулого і її

можна здійснити методами екстраполяції. Тут

важливе місце приділяється аналізу тих тен

денцій, небезпек, можливостей, а також окре

мих надзвичайних ситуацій, що здатні змінити

позиції підприємства в конкурентній боротьбі.

Принципи інноваційної політики відбивають

загальні принципи системного підходу до підприє

мницької поведінки. Тому вивчення головних ас

пектів проблем, зв'язаних з виробленням іннова

ційних рішень, вимагають застосування двох

підходів: дослідження маркетингових факторів

розвитку агропромислових підприємств і дослід

ження внутрішнього середовища підприємств.

Фактори, що визначають ці напрями, є взає

мозалежними і взаємовпливаючими. Отже, для

вироблення діючої інноваційної політики необ

хідно об'єднати розглянуті напрями в єдине ціле.

Тоді відправною точкою в рішенні цієї пробле

ми буде всебічне дослідження товарного ринку,

місця на ньому і ролі досліджуваної виробничої

системи. За вихідний береться факт існування

нововведень, а потім вивчається можливість

його застосування групою споживачів.

У результаті буде вирішена головна задача

підприємницької діяльності — забезпечити,

щоб підприємство виробляло види продукції,

що користаються попитом, щоб його товар да

вав сприятливе рішення про покупку у макси

мального числа потенційних споживачів на об

раному сегменті ринку, і ціни на ці товари були

економічно обгрунтовані.

Основним змістом маркетингового підходу

до даної проблеми є вивчення структури товар

ного ринку, рівня виробництва продукції і по

слуг, а також прийняття рішень про форми і

методи розвитку конкурентного середовища на

даному ринку. У розгорнутому вигляді дослі

дження передбачає:

— вивчення і встановлення кількісних і якіс

них характеристик ринку продукції агропромис

лового підприємства і його сегментів, а саме:

об'єктів ринку, тобто товару; параметрів ринку,

у тому числі суб'єктів ринку (продавців і покупців

товару), продуктових границь, обсягу товарних

ресурсів ринку й окремих його сегментів;

— визначення частки кожного агропромис

лового підприємства на ринку для встановлен

ня рівня конкуренції у виробництві продукції

за окремими її видами;

— аналіз умов діяльності агропромислових

підприємств на ринку і ситуації сформованої

на ньому, а саме: оцінка науковотехнічного

потенціалу підприємства з погляду економії

ре сурс і в ,  оцінка   сильних  і   слабких  с торін

підприємства з урахуванням запитів спожи

вачів, рівня конкуренції, ступеня впроваджен

ня досягнень науки і техніки;

— вироблення на основі аналізу умов діяль

ності агропромислових підприємств рекомен

дацій про зміну структури виробництва про

дукції, про його товарну політику.

Реалізація зазначених цілей і задач дозволить

виявити резерви ринку, визначити можливості

його розширення за рахунок товарів і послуг, що

потрібні споживачам, але підприємствамису

б'єктами даного ринку не випускаються.

Вивчення внутрішнього середовища підпри

ємств і його організаційної поведінки передбачає,

у першу чергу, оцінку ступеня впливу галузевих і

виробничих факторів на розвиток того чи іншо

го підприємства. Т. Робертсон і Г. Гатіньон серед

галузевих факторів виділяють однорідність га

лузі, твердість конкуренції, невизначеність попиту, рівень професійної підготовки кадрів й ін., а

серед виробничих факторів чи факторів пропо

зиції — структурні виробничі і ринкові фактори

[6, с. 175—185]. Тобто у даному випадку (а цієї

думки дотримуються більшість економістівтео

ретиків і практиків) між двома підходами не про

водиться чіткої грані — ринковий і організацій

ний підходи багато в чому подібні між собою.

Таким чином, бажання прийняти оптималь

не інноваційне рішення вимагає визначення тих

сегментів ринку, на які спрямована діяльність

підприємця. У ринковому середовищі, що швид

ко змінюється, агропромислове підприємство

повинне постійно оцінювати структуру своєї

діяльності, приймаючи рішення про зменшення

виробництва одних видів сільськогосподарської

продукції і збільшення інших видів. Ці рішення

украй важливі для виживання підприємства і по

винні грунтуватися на характерних потребах і

перевагах клієнтів, що складають даний сегмент

ринку. Необхідний детальний аналіз і повне ус

відомлення всіх цілей, із якими споживач здо

буває даний вид продукції, і наскільки ця про

дукція відповідає його цілям. На підставі цього

аналізу визначаються можливості подальшого

випуску уже виробленої продукції, необхідність

розширення її виробництва.

Звідси випливає, що основними елементами

інноваційного рішення є:

1. Проведення робіт, зв'язаних з удоскона

ленням існуючої організації і технології вироб

ництва продукції, створенням визначеної тех

нологічної бази, що дозволяє в майбутньому

значно гнучкіше, швидше, а отже, і ефективні

ше реагувати на нововведення, запити і потре

би ринку.

2. Гнучкість виробництва є передумовою ди

версифікованості продукції, що випускається,

здійснення визначеної діяльності, зв'язаної з

підвищенням якості продукції, розширення її

виробництва. У цьому зв'язку необхідно сфор

мувати підходи по визначенню позиції підприє

мця на ринку і напрямів його діяльності. Зазна

чені підходи змінюють співвідношення витрат на

виробництво продукції. У цьому зв'язку необх

ідно обгрунтувати розмір витрат на виробницт

во і випуск продукції й обслуговування спожи

вачів, вивчення, розробку, технічну підготовку

виробництва, одержання інформації про ко

н'юнктуру ринку, маркетинг, сервіс.

3. Зростання ролі людського фактора, сти

мулювання мотивації до праці. Цей елемент

інноваційних рішень дозволить виробити прин

ципи управління персоналом агропромислово

го підприємства, спрямовані на створення і

зміцнення довірчих і ділових відносин усередині

підприємства. У результаті зміниться якість пер

соналу, тобто відношення колективу до нововве

день; професійна кваліфікація і майстерність,

уміння вирішувати інноваційні проблеми, моти

вація участі в інноваційній діяльності.

4. Прогнозування, у тому числі вироблення

програмного підходу для прийняття інноваційних

рішень з метою обгрунтування й організаційно

го супроводу пропонованої на перспективу кон

цепції організації агропромислового виробниц

тва. Прогнози і цільові комплексні програми по

винні складатися з переліку типових дій, жорст

ко ув'язаних з підсумками моніторингу інновацій.

Інноваційні рішення торкаються, таким чи

ном, усіх функцій агропромислового підприєм

ства, своєрідний "діалог" між якими організує

маркетинг. У процесі прийняття інноваційних

рішень маркетинг як функція підприємницької

діяльності сприяє підтримці балансу економіч

них зв'язків у агропромисловому виробництві

відповідно до бажань і попиту споживачів.