РЕЗУЛЬТАТИ

У регіональній економіці використання гео

сферного підходу пов'язане з дослідженнями соц

іальних явищ та процесів, що обумовлені дією фак

торів місця (розміщення виробництва та розселен

ня, розвитку економіки окремих регіонів, динаміки

міжрегіональних соціальноекономічних зв'язків,

факторів відтворення регіональних суспільних сис

тем, конструювання моделей їх компенсації, жит

тєзабезпечення, трансформації). Гносеологічні межі

використання цього підходу пов'язані з проблемою

субординації понять "простору" та "території",

котрі авторами часто просто ототожнюються. Така

практика піддається справедливій критиці, оскіль

ки територія є лише одним з елементів простору (по

ряд з акваторією та аероторією), має значно вуж

чий спектр хорологічних вимірів, а отже — менші

шанси оптимізації моделей розвитку людських взає

мовідносин. Так, за Е. Алаєвим територія — це "об

межена частина твердої поверхні Землі з притаман

ними для неї природними та антропогенними влас

тивостями і ресурсами, яка характеризується про

тяжністю (площею) як особливим видом "просто

рового" ресурсу, географічним положенням та

іншими властивостями, що є об'єктом конкретної

діяльності або дослідження" [1, с. 20]. Різноманіття

соціальноекономічних явищ та процесів, що про

тікають в межах конкретного місця, дають змогу

говорити про "насичену територію, яка вміщує мно

жину об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти,

промислові підприємства, господарсько освоєні і

рекреаційні площі, транспортні і інженерні мережі і ін." [3, c. 5]. Це відповідно ставить потребу визна

чення топологічної ознаки поділу території. Дане

питання є надзвичайно дискусійним у регіональній

економіці. В одних випадках вчені оперують понят

тям району — таксономічної одиниці в системі те

риторіального поділу, що виділена за сукупністю

певних взаємопов'язаних ознак, в інших — регіону,

територіально стійких утворень більш значних

розмірів, котрі не завжди співпадають з таксономі

чною одиницею існуючого територіального поділу.

В дискусіях, що ведуться понині на предмет субор

динації цих понять, окреслилося дванадцять різних

підходів до визначення змісту поняття "регіон" [4,

c. 179—185]. Під регіоном розуміється територія з

більшменш однорідними природними умовами та

характерною спрямованістю факторів розвитку те

риторіальних суспільних систем (ТСС). З одного

боку, це частина території, що наділена спільністю

природних, соціальноекономічних, національно

культурних, історичних і інших ресурсів та умов

формування, реалізації та розвитку соціальноеко

номічного, етногенетичного, культурного потенц

іалу (джерела розвитку суспільних відносин); з

іншого — господарююча підсистема системи вищо

го порядку, яка органічно поєднує сукупність ло

калізованих у межах певної території видів людсь

кої діяльності, вирізняється специфікою госпо

дарського механізму забезпечення конкурентоспро

можності продукції; водночас — це соціокультурна

підсистема, котра виділяється в певних територіаль

них межах зпоміж інших підсистем системи вищо

го рівня набором функцій, цілями та завданнями з

приводу відтворення суспільних відносин. У нашо

му випадку важливо пам'ятати, що в епіцентрі та

ких відносин є людина з різноманітними потребами

і способами реалізації соціальноекономічної актив

ності. Все, що її оточує (середовище життєдіяль

ності, принципи, форми, методи організації сус

пільних відносин), стає засобом досягнення гене

ральної соціальної мети — забезпечення добробу

ту населення. Не продуктивні сили і їх елемент —

людина в системі виробництва, а виробництво за

ради добробуту людини визначають ідеологію пол

ітики соціальної держави, теорію та практику її ре

гіонального соціального управління. З появою інно

ваційних факторів розвитку ТСС виникає не

обхідність опрацювання інституційних ознак тери

торіального поділу суспільства і їх впливу на фор

мування соціальної політики від індивіда до сім'ї,

групи, організації (фірма, підприємство, установа і

т. п.), соціального інституту (право, освіта, релігія і

т. п.), територіальної спільноти (село, місто, область,

держава), світового співтовариства (світова систе

ма) [9, с. 18].

Інша річ, коли мова йде про дійсно геопросто

рові аспекти вивчення вказаних процесів. Сучасні

технології збору та накопичення інформації, знань

— особливо важливих ресурсів економіки, — яск

раве свідчення можливостей розвитку геосферно

го підходу в економіці. Поняття простору все част

іше починає сприйматися як середовище багатома

нітного об'ємного конструювання місць реалізації

соціальноекономічних зв'язків, відтак і цілей со

ціального розвитку суспільства. Ці зв'язки, проце

си, цілі формують системні єдності, котрі, нашаро

вуючись одне на друге, можуть виконувати різні

соціальноекономічні функції. Нині на це вказує

розвиток послуг інтернетекономіки, віртуальної

економіки (венчурне підприємництво без інновацій;

медичне, освітнє, пенсійне страхування, при якому

економічна діяльність здійснюється без надання

реальних послуг; резервування коштів на добро

чинність без надання соціальної допомоги тощо).

Застосування геосферного підходу до ре

гіональних досліджень соціальної політики детер

мінується специфікою розвитку самого об'єкта ре

гіональної економіки [4, с. 180; 5, с. 73; 6, с. 33]. Не

вдаючись в дискусію з цього приводу, ми притри

муємося позиції вчених, котрі пропонують розгля

дати у цій якості територіальні суспільні системи

(ТСС) — фрагмент реальності, а точніше частину

суспільства, що функціонує на певній території,

оконтурену політикоадміністративними границя

ми з системоформуючим центром [5, с. 9]. Кожна

ТСС є формою спільної тісно переплетеної політич

ної, економічної та соціальної та іншої діяльності

людей, розмежовувати які можна тільки умовно.

Разом з тим з метою гармонізації їх розвитку, виз

начення способів покращення виконання специфі

чних функцій, постає необхідність зосередження

уваги на кожній з них зокрема. Окрему нішу серед

них займають соціальні ТСС (соціальнодемог

рафічні, соціальнотрудові, соціальноспоживчі,

соціальнокультурні, соціальноекістичні та ін.). Ви

ділення цих систем обумовлено геопросторовою

специфікою вияву місця соціальних явищ та про

цесів, що їх формують, характером виконання соц

іальних (неекономічних) функцій. Методологічні

засади їх аналізу вимагають конкретизації понять

"регіональне соціальне явище", "регіональна со

ціальна подія", "регіональний соціальний процес".

Так, під регіональним соціальним явищем розу

міють те, що виділяється завдяки територіальній

формі вияву соціальної взаємодії елементів ТСС (у

філософії — все, що сприймається чуттєво, "річв

собі" [9, c. 54]). Це поняття слід відрізняти від регіо

нальної соціальної події — дійового, діяльнісного

відношення одного елемента ТСС до іншого. Вона

має сенс лише тоді, коли фіксується свідомістю суб

'єкта і стає предметом теоретичного аналізу. Дале

ко не всі регіональні соціальні події стають регіо

нальними соціальними явищами. Так, соціальна ідея

чи теоретична система не стане регіональним соц

іальним явищем доти, доки вона не увійде в соціаль

не життя ТСС. Тобто під регіональною соціальною

подією розуміють все те, що не просто відбувається

з окремою людиною в конкретному місці, але має

значення для зміни загального стану досліджуваної

ТСС у часі. В теоретикоприкладних цілях регіо

нальні соціальні події поділяють на повторні та не

повторні (залежно від кількості разів, що відбува

ються в житті однієї й тієї ж ТСС), сумісні та несумісні (залежно від можливості одночасної появи

в житті однієї і тієї ж ТСС).

Регіональні соціальні явища і події є елемента

ми того чи іншого регіонального соціального про

цесу — "будьякого виду руху, модифікації, транс

формації, чергування чи "еволюції", іншими слова

ми, будьякої зміни даного об'єкта, який вивчаєть

ся протягом певного часу, будь то зміна його місця

в просторі чи модифікація його кількісних та якіс

них характеристик" [7, с. 53] під дією геопросторо

вих факторів. Регіональні соціальні явища і події

можуть бути елементами одного і того ж регіональ

ного соціального процесу. Це відбувається за умо

ви, коли їх сукупність має певну цілісність і спрямо

ваність, призводить до зміни стану соціальних відно

син ТСС. Оскільки регіональний соціальний процес

— це зміна енергетичного потенціалу об'єкта,

інформаційної сутності, внутрішніх синергічних

зв'язків, то у випадку ТСС він є результатом взаєм

ної геопросторової обумовленості соціальних явищ

та подій. Одні події позитивно впливають на динам

іку, розвиток регіонального соціального процесу,

інші — викликають його стагнацію, розрив, ще інші

— призводять до зміни структури ТСС (конструк

тивні й руйнаційні, інтеграційні й конфронтаційні,

антагоністичні та неантагоністичні тощо).

Регіональні соціальні процеси є різних типів,

форм, видів, їх можна класифікувати за різними

ознаками. Так, типологія соціальних змін ТСС пе

редбачає поділ регіональних соціальних процесів

за напрямом змін — регрес, занепад (малі та марг

інальні зміни), прогрес (всезагальні еволюційні та

революційні зміни); за часовим горизонтом змін —

коротко, середньо, довгострокові; за рівнем змін

— індивід, група, організація, інститут, ТСС. Щодо

форм регіональних соціальних процесів, то у регі

ональній науці їх поділяють на лінійні, циклічні, ха

отичні. Видове різноманіття ознак регіональних

соціальних процесів корелює із надзвичайно ши

роким спектром задач, котрі виникають в теорії та

практиці територіального управління.

Так, наприклад, за змістом структурних зв'яз

ків між елементами ТСС умовно виділяються соц

іальні процеси енергетичноречовинні (виробничі,

структурнофункціональні), комунікативноінфор

маційні (людське спілкування та форми передачі

повідомлень, форми існування свідомості); культу

рологічні, змішані (цінності, менталітет, уподобан

ня, норми, вірування). За генезисом умов подолан

ня простору — територіальної диференціації (по

ділу регіонального явища) та територіальної інтег

рації (об'єднання регіонального явища). За значен

ням для розвитку ТСС: позитивні (сприяють фор

муванню позитивних тенденцій соціального розвит

ку ТСС) та негативні (суперечать інтересам особис

тості в рамках моральноетичних норм чи призво

дять до деградації ТСС чи певної соціальної групи

та особи) та ін. Поняття регіонального соціального

процесу слід відрізняти від поняття регіонального

соціального функціонування, яке, на відміну він ньо

го, не розвивається і не прогресує.

Усі регіональні соціальні явища, події, проце

си є елементами ТСС. Наявність різного роду

зв'язків між ними (функціональних, структурних)

свідчить про складну організацію цих систем.

Кожна ТСС виконує певні функцій. Функції ТСС

можна поділяти за сферою дії — на зовнішні (пере

творюючі, споживчі, адаптивні) та внутрішні (націлю

ючі, розпорядчі, координаційні, субординаційні, кон

трольні); динамікою — активні, пасивні [8, с. 64]. Ви

конання функцій безпосередньо залежить від прин

ципів організації ТСС, зокрема від: дотримання ви

мог сумісності елементів (включаючи основні три

види сумісності — індивідуальна ідейноцільова

сумісність цілей, норм, критеріїв, оцінок з груповою;

кваліфікаційнодіяльнісна сумісність членів групи;

соціальнопсихологічна сумісність норм і інтересів);

актуалізації функцій (показує процес переходу

функції з потенціального в активний стан, який може

здійснюватися двома шляхами — адаптації та актуа

лізації нових функцій); нейтралізації дисфункцій

(вказує направленість регуляції та розвитку ТСС, а

також підтримки її в рівноважному стані — суть —

ліквідація напруги, конфліктів); зосередження

функцій (означає свідому координацію та суборди

націю функцій [2, с. 96] — шляхом побудови диск

риптивного дерева цілей і функцій, що відображає

реальну діяльність кожного елемента ТСС, з метою

усунення нерівномірності навантажень); лабілізації

функцій (принцип організаційної динамічності —

вказує на співвідношення функціональноструктур

ної рухомості та стійкості ТСС. При порівняннях

двох ТСС більш організованою буде та, у котрої

функції елементів будуть повніше актуалізовані і зо

середжені на виконанні головної функції). Дослід

ження принципів організації ТСС, рівня виконання

ними основних функцій є обов'язковою складовою

системного підходу до моделювання РСП. У результаті соціальність ТСС, яка аналізуєть

ся з використання діяльнісного та комунікативно

го підходів, може порізному оцінюватися при мо

делюванні РСП, розробці механізмів її реалізації.

Це залежить від того, які види ресурсів заклада

ються в модель, на які функції ТСС робиться особ

лива ставка в регіональному стратегічному менед

жменті. Так, при діяльнісному підході ключовими

функціями ТСС є функція місця (ареалу), яка

відображає ступінь територіальної концентрації

взаємозв'язків людини (підприємництва), природи,

капіталу, інформації, та функція часу (відстані),

котра відображає швидкість поділу видів людської

діяльності (ознака загального механізму регіональ

ного відтворення). При комунікативному підході

ключовими функціями ТСС є функція вербальної

комунікації (мови, письма), яка відображає засіб

передачі та збереження інформації ТСС та функ

ція невербальної комунікації (символів, міміки,

жестів, мови тіла), що відображає засіб передачі по

відомлень у культурному середовищі ТСС.

Відповідно до підходу окреслюється специфі

ка використання позиційних властивостей соц

іальності ТСС. Так, при діяльнісному підході мова й т и м е   п р о   о з н а к и   м і с ц я   ( з в ' я з а н і с т ь ,   к о м

пактність, центральність, диференційованість,

конфігурація, форма, орієнтація, гомогенність,

гетерогенність) та часу (тривалість, неповторю

ваність, незворотність) протікання соціальних

процесів. При комунікативному — про функціо

нальнотехнологічні ознаки комунікації — іден

тифікативна, експресивна, імпресивна (апелятив

на, конактивна або прагматична), гносеологічна

(акумулятивна, або пізнавальновідображальна),

мислетворча, естетична, культуроносна, норма

тивна (денотативна, когнітивна, репрезентативна,

референтна, інформативна).

Концепція соціальності є важливим орієнтиром

розвитку економічних досліджень РСП. Вона за

безпечує зв'язок даної науки з іншими природни

чими та суспільними науками. На її грунті можна

вести мову про впорядкування методологічного

забезпечення економічного аналізу та прогнозу

соціальних явищ та процесів в контексті розвитку:

— соціальної економіки регіону як специ

фічної галузі господарювання (державноуправлі

нської, наукової, навчальної, трудової та госпо

дарської діяльності), предметом якої є людина з

її потребами, розвиток соціальнотрудової, соці

альнокультурної сфери, інфраструктурного за

безпечення, вклад регіону в соціальноекономіч

ний розвиток країни;

— соціальної політики регіону як специфічної

сфери людської діяльності, яка пов'язана з вла

дою і спрямована на впорядкування суспільних

відносин, розвитку та територіальної організації

відповідних інститутів суспільства на засадах

норм конституційного та муніципального права.

Завдання регіональної соціальної політики (РСП)

у цьому випадку — відображати й формувати ста

тусний вияв соціальних відносин. Даний концеп

туальний підхід до розуміння соціальних відно

син знайшов відображення в розвитку теоретико

методологічного забезпечення соціальної політи

ки в Україні. Він диктує гостру потребу система

тизації відповідних економічних оцінок РСП,

формування цілісної системи економічного вимі

ру відповідних соціальних явищ та процесів;

— соціальної філософії регіону як складової

суспільного життя, яка відображає специфічний

територіально обумовлений спосіб існування лю

дей, відтворення їх буття, що складається з сукуп

ності соціальних стосунків й зв'язків на шляху

задоволення матеріальних та духовних потреб

(середовища життєдіяльності) населення.

Звертаючи увагу на теоретикометодологічне та

методичне забезпечення аналізу соцієтальних взає

модій ТСС, можна дійти висновку про гостру потре

бу розвитку подібних досліджень. Певним внеском у

цю справу є розробка поняття регіонусоціуму, під

яким пропонується розуміти діяльне спілкування

людей (соціальних верств, груп), що живуть на певній

території, ідентифікують себе через внутрішню

сумісність як цілісне системне утворення (психо

інформаційноенергетичний тип взаємодії), форму

ють і реалізовують свій потенціал у різних видах

діяльності відповідно до специфіки поділу праці

(діяльнісних тип репродуктивної, економічної, соц

іальнокультурної, екістикопоселенської взаємодії)

та визнання норм конституційного і муніципально

го права (правовий тип взаємодії).