2.2. Урядові та парламентські інформаційні системи

Органи управління всіх рівнів, будь-які господарські суб’єкти, установи, суспільні об’єднання, окремі громадяни формують для забезпечення своєї діяльності (виробничої, управлінської, наукової, просвітницької, організації побуту та відпочинку і т.д.) інформаційні ресурси, що розрізнюються між собою за об’ємом (від підбірки з декількох довідників до величезних бібліотечних фондів і систем баз даних) та за способами організації і представлення інформації.

Суспільний інтерес і основний об’єкт державної інформаційної політики являють собою, передусім, інформаційні ресурси, призначені для обслуговування "зовнішніх" користувачів (тобто суб’єктів, не пов’язаних безпосередньо з їх формуванням), а також інформаційні ресурси, що використовуються для рішення задач державного управління. Такі інформаційні ресурси формуються і експлуатуються різного роду інформаційними організаціями і підрозділами: державними, муніципальними та приватними. Державні інформаційні організації є в підпорядкуванні всіх відомств і всіх регіональних адміністрацій.

Однотипні за формами інформаційної діяльності організації в ряді випадків об’єднуються наявністю єдиного методичного керівництва, загальних нормативних документів, налагодженою (в різній мірі) системою інформаційних потоків і становлять чотири основні державні інформаційні системи, що мають міжвідомчий універсальний характер. Це бібліотечна мережа, архівний фонд, державна система статистики і державна система науково-технічної інформації (ДСНТІ). Зараз почала складатися і система правової інформації, покликана об’єднати неефективно функціонуючі відомчі та регіональні системи інформування про нормативно-правові акти.

Для багатьох комплексних задач державного і господарського управління, особливо на муніципальному та територіальному рівнях, необхідне об’єднання різноманітних відомостей, що збираються організаціями різних відомств, які відносяться до певних дільниць місцевості, об’єктів або суб’єктів, тобто побудова кадастрів і регістрів. Побудова єдиної системи державних кадастрів і регістрів України, що ведеться на єдиній географічній інформаційній основі відповідно до єдиних правових, технологічних і економічних норм, могла б створити вельми важливий особливий вигляд державних інформаційних ресурсів міжгалузевого характеру. Однак в більшості випадків роботи, що проводяться відомствами по створенню державних кадастрів не узгоджені між собою в організаційних, методологічних, інформаційних і функціональних аспектах.

При існуючому підході до формування державних кадастрів і регістрів вже на етапі збору виникає дублювання інформації, яке на подальших етапах технологічного циклу приводить до багаторазового введення одних і тих же даних в бази даних різних відомств та організацій і дублюванню при зберіганні. У той же час така технологія не гарантує повноту необхідних даних для кожного конкретного відомства. Неузгодженість форматів, що зберігаються в різних системах даних, термінів і технологій їх оновлення, використання різних лінгвістичних засобів приводять до неоднозначності та суперечності, що міститься в інформаційних системах різних відомств інформації та неможливості її спільного використання.

У більшості випадків практично відсутній національний рівень кадастрових систем, що порушує узгодженість розвитку систем регіональних інформаційних ресурсів, не дозволяє оперативно використати порівняну (по семантичних і технологічних параметрах) інформацію з різних регіонів. Це перешкоджає створенню єдиного інформаційного простору країни і створює інформаційну основу для відцентрових тенденцій в економіці та політиці.

Відсутність єдиної системи державних кадастрів і регістрів є серйозним структурним недоліком системи українських інформаційних ресурсів.

Крім інформації з спеціалізованих інформаційних організацій, підрозділів і систем, ключову роль в забезпеченні роботи будь-яких органів, організацій і підприємств грають їх власні інформаційні ресурси, що створюються безпосередньо в ході їх основної діяльності та управління підприємством. Такі інформаційні ресурси звичайно використовуються тільки в рамках певних технологічних процесів і управлінських задач (часто такі інформаційні ресурси називають "вбудованими"). Вони представлені в основному у вигляді інформаційних файлів різних автоматизованих систем управління (АСУ), систем управління виробництвом (АСУВ), технологічними процесами (АСУТП) і т.д., робочих картотек, комплектів технічної та креслярсько-конструкторської документації, прейскурантів, калькуляцій і інших робочих документів.

Аналогічні за принципами використання "вбудовані" інформаційні ресурси формуються в органах влади і управління різних рівнів, на підприємствах і в організаціях сфери матеріального виробництва, організаціях соціальної сфери, установах культури, освіти, організаціях, пов’язаних з охороною здоров’я, житлово-комунальним, побутовим обслуговуванням населення. Державне управління і регулювання процесів формування і використання всіх цих видів інформаційних ресурсів здійснюється, в основному, через відомчі і територіальні системи управління відповідними галузями.

Незважаючи на те, що вбудовані інформаційні ресурси використовуються в основному "всередині" окремих організацій, багато які з них представляють значний суспільний інтерес в зв’язку з тим, що можуть служити джерелом інформації для інших організацій і підприємств (звичайно пов’язаних між собою технологічно), а також для громадян (частіше ресурси органів влади і управління, організацій соціальної сфери).

Більшість державних органів і організацій, що володіють інформаційними ресурсами, які містять відомості, що цікавлять масового користувача, не спеціалізуються на ведені масового інформаційного обслуговування і не мають відповідних технологічних, кадрових, організаційних і фінансових можливостей.

На основі представляючих суспільний інтерес державних інформаційних ресурсів необхідно формувати їх модифіковані версії, що містять лише відкриту, цікаву масовому користувачеві інформацію, технологічно і організаційно легко доступну для громадян, ЗМІ і незалежних комерційних інформаційних служб, що використовують її для виробництва інформаційних продуктів і послуг. Явна нестача подібних інформаційних ресурсів і нерозвиненість економічних, правових та організаційних механізмів їх формування є серйозними недоліками системи українських державних інформаційних ресурсів.

Одним з наслідків нестачі подібних, адаптованих до умов масового інформаційного обслуговування модифікацій, великих професіонально формульованих і підтримуваних інформаційних ресурсів є низька інформованість українського сектора мережі Internet.

В Україні, на відміну від розвинених країн, мережа Internet поки не стала невід’ємною частиною масової культури і бізнесу. Професійні виробники інформаційних ресурсів, що володіють навичками і можливостями якісного збору, верифікації та смислової обробки інформації, не бачать сьогодні можливостей прибуткової роботи через мережу Internet в Україні. Високоякісні великі наукові, соціально-економічні, довідкові інформаційні ресурси, що активно використовуються в українському Internetі зараз швидше виключення, чим правило. Подолання вказаної вище структурної неповноти українських державних інформаційних ресурсів (нестачі адаптованих для масового використання модифікацій "фундаментальних" інформаційних ресурсів) дозволить різко підвищити ефективність такого перспективного засобу доступу до інформаційних ресурсів, як загальнодоступні комп’ютерні телекомунікаційний мережі

Розділ серверу Національної служби новин (НСН), присвячений структурі федеральної влади Росії, тут представлені всі гілки влади. Оперативно змінюється у разі кадрових і інших змін. Інформація про функції і персональний склад владних структур.