Книги

• Разное
• Экономика
• Право
• История
• Шпоры

реклама

3. Планування у середовищі інформаційної системи

Сутність планування інформаційних систем. Формування і розвиток на підприємстві інформаційної системи, призначеної для підтримки прийняття рішень з виробничих і управлінських задач завжди вимагають довгострокового планування, орієнтованого на стратегічні цілі щодо організації, розвитку і використання ІС, тобто стратегічного планування ІС (СПІС). Ці задачі і функції є частиною інформаційного менеджменту підприємства і Вимагають, у свою чергу, повної інтеграції задач СПІС у систему планування підприємства в цілому.

Будь-яке планування, як відомо, дає уявлення про бажаний характер і утримання діяльності підприємства в майбутньому. Головними задачами виробничого планування є визначення конкретних цілей підприємства, створення необхідних для їхньої реалізації внутрішніх передумов і розробка відповідних заходів. Для цього необхідно врахувати зовнішні для підприємства чинники й очікувані їх зміни, а також кадрові, матеріальні та фінансові ресурси, якими підприємство володіє в даний момент і буде, зможе або буде володіти у майбутньому.

Для планування ІС за аналогією з плануванням інших сфер діяльності також прийнято поділ планування на коротко-, средньо- і довгострокове, або відповідно на оперативне і стратегічне. Можна досить упевнено погодити етапи або типи планів із кожній щаблем проблеми розвитку ІС і ІТ відповідно до інтересів підприємства.

СПІС, по суті, це процес, у якому приймаються принципові рішення в області ІС підприємства щодо діючих протягом тривалого терміну, цілей і основних положень (принципів), заходів, ресурсів, а також бюджету і фінансування. Часові рамки стратегічного планування ІС залежно від супутніх умов (масштаб підприємства, специфічні для підприємства інформаційні проблеми, ступінь проникнення ОІ тощо) охоплюють звичайно період від п'яти до десяти років.

З одного боку, цей період зарекомендував себе в практиці планування, тому що очікувані в ці терміни розвиток зовнішнього оточення й обстановки усередині підприємства ще більш-менш реалістично можна оцінити. З іншого боку, усередині цього інтервалу часу може бути також цілком врахована реалізація тих концепцій в інформаційних системах як на підприємстві, так і поза ним, що вимагають у яке своїй частині і декілька більшого часу.

Результатом СПІС повинний бути документ, що містить, по-перше, констатацію існуючого положення в області ІС як на підприємстві, так і поза ним, по-друге, розроблені по роках стратегії в цій області і необхідні для їхньої реалізації на підприємстві заходи.

Необхідність стратегічного планування. Число задач, що збільшується постійно на будь-якому підприємстві, для розв’язання яких доцільною або навіть необхідною є інформаційно-технологічна підтримка, а також вимоги, що зростають, із боку користувачів до ІС і засобам виробничої сфери ОІ дозволяють виділити ряд аргументів на користь необхідності СПІС:

центральна роль, життєво важливе для всього підприємства в цілому значення сфери обробкиінформації зумовлюють необхідність стратегічного довгострокового планування так само, як це прийнято для інших виробничих функціональних областей (наприклад, дослідження, розвиток, маркетинг, інвестиції і фінансування);

достатнє інформаційне забезпечення і обслуговування користувачів бізнес-підрозділів у довгостроковому плані може бути гарантованим тільки тоді, коли індивідуальні стратегії користувача у цій області узгоджені з загальною стратегією підприємства і усі вимоги до ІС, що з цього випливають, об’єднані в єдиній стратегічній концепції ІС;

за допомогою ІС можна вчасно й ефективно аналізувати в рамках довгострокових стратегічних планів і проектів підприємства ті додаткові можливості, що з'являються завдяки стратегічному розширенню існуючої ІС або її планомірної перебудові (це може бути, наприклад, радикальне підвищення внутрішньогосподарської ефективності ІС, розширення виробництва продукції та послуг на підприємстві, підвищення авторитету марки фірми тощо);

забезпечення за допомогою СПІС більшої «прозорості» ІС і взагалі сфери інформаційної діяльності всього підприємства. Господарська ефективність існуючої ІС може бути оцінена тільки за умови наявності СПІС на підприємстві, тобто в рамках стратегічних планів.

Упорядкування стратегічного плану ІС, а також його постійний розвиток, природно, вимагають від підприємства значних витрат часу і коштів. Однак стратегічне планування є обов’язковим, якщо ставиться ціль реалізувати ті можливості, що надає підприємству сфера ІТ та її потенційна господарська ефективність. На основі загальних уявлень про швидкість і обсяг розвитку ІТ можна виділити наступні підстави, що також доводять необхідність СПІС:

динаміка інформаційного ринку вимагає постійного аналізу можливостей і загроз з боку нових ІТ, що спричинює необхідність проведення відповідних довгострокових заходів на підприємстві щодо їх впровадження;

постійне поліпшення співвідношення “ціна/продуктивність” (price/performance) по всіх компонентах засобів інформатизації розширюють сферу застосування нових ІТ; щоб повністю використовувати можливості, нових технологій необхідно планувати на стратегічному рівні процес їх використання;

розширення спектру використання інформаційно-технологічних послуг і продуктів призводить до зростання обсягів інвестицій у ІС. Це вимагає планування й обгрунтування бюджету і фінансування ІС;

постійно зростаюча потреба у кваліфікованих працівниках для розвитку й експлуатації нових ІС. Кадри повинні готуватися заздалегідь і, як правило, протягом  тривалого часу;

розвиток і використання практично будь-яких ІС звичайно триває декілька років, ряд додатків розвивається паралельно, претендуючи на обмежені ресурси. Це вимагає детального планування у часовому і ресурсном аспектах з урахуванням внутрішніх пріоритетів;

складність, що зростає, і комплексність по всіх компонентах з урахуванням функціональних вимог, що ускладнюються, вимагають також значних організаційних і кадрових змін, такі заходи плануються на стратегічному рівні;

багато рішень у сфері інформатизації є  довгостроковими і їх скасування пов’язане з великими втратами. Наприклад, в ситуаціях, позв'язаних із придбанням дорогої техніки і програмнихі засобів, а також у ситуаціях, позв'язаних із розвитком банків даних і мереж ЕОМ.

Системний підхід до планування інформаційних систем. Планування застосовно до ІС принципово не відрізняється від загального стратегічного планування на підприємстві. ІТ-підрозділ, як і інші виробничі функціональні підрозділи, повинен внести якомога більший внесок у досягнення цілей підприємства. Відповідно до  цього СПІС варто розуміти як інтегровану складову частину загального стратегічного планування підприємства (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Місце стратегій в області ІС та ІТ у генеральній стратегії організації

На цій підставі стратегічне планування в сфері інформацтзації, природно, повинно здійснюватися на базі послідовного застосування системного підходу. При цьому для процесу СПІС характерні наступні типові фази або етапи.

1. Постановка задач СПІС або попередні розуміння: для якої частини підприємства повинно проводитися СПІС, у якому саме вигляді і ким, а також що від цього має отримати підприємство і коли?               

2. Всебічний аналіз умов. Для виявлення простору дій при упорядкуванні планів у сфері ОІ і ІС необхідний аналіз умов або положення справ у даній області.

З одного боку, аналізується найважливіша частина оточення підприємства (клієнтура, ринки продукції, технологія, конкуренти, економіка, політика тощо) і ідентифікуються переваги, що витікають із цього, ризик і вимоги. З іншого боку, вивчаються внутрішні умови підприємства (структура виробництва, процеси виробництва, ринки, фінанси, ресурси, конкуренція, персонал тощо) і встановлюються сильні і слабкі сторони сфери ІС.

3. Постановка стратегічних цілей для ІС. Отримані у фазі аналізу умов знання являють собою основу для конкретного формулювання стратегічних цілей ІС.

На рис. 9.2 показана, зокрема, центральна роль стратегічних цілей у рамках СПІС. Має сенс ставити тільки одну ціль або невелике їхнє число в якості базису для ієрархічної системи цілей. Цілі повинні бути операциональными, тобто що перевіряються, і загальновизнаними. Тільки умова, що цілі будуть «визнані» на всьому підприємстві в якості основи стратегічного плану, забезпечує його (плану) успішну реалізацію.

Принципи і напрямки, що закладаються в ІС, утворять як би рамки для стратегії в області ІС, а також і для оптимального планування заходів. Ці«рамки завжди можуть і повинні використовуватися при рішенні виробничих питань, при розподілі робіт із працівників, персоналу по проектах і т.д.

Рис. 9.2. Формулювання стратегічних цілей для планування інформаційних систем

4. Розробка стратегій ІС. Вона виконується з урахуванням архітектури застосування ІТ, доступних або наявних ресурсів, структури організації і управління. Стратегії ІС характеризують простір і потенціал, що повинні бути задіяні для досягнення позначених цілей.

5. Планування конкретних заходів. Цей етап має вже оперативний характер і тому, по суті, не є власне частиною СПІС. У рамках довгострокового планування заходи описуються в загальній формі, у вигляді деяких акцій у складі стратегій, окремі кроки яких фіксовані у часі. Короткострокові плани в області ІС містять, навпаки, специфіковані заходи на весь плановий рік. Планування заходів є передумовою для визначення окремих проектів розвитку ІС (рис. 9.3).

Завдяки упорядкуванню зверху вниз (або знизу нагору) описаних складових системи планування на підприємстві встановлюється ієрархічний порядок створення стратегічних планів, що для практичного втілення вимагає також структурування СПІС у часі.