Книги

• Разное
• Экономика
• Право
• История
• Шпоры

реклама

3. ЗАКОНОДАВСТВО З ПИТАНЬ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

3.1 Законодавство про інтелектуальну власність

Цей розділ регулює відносини, що охоплюють первинну інформацію і її джерела, тобто на етапі виникнення або виробництва інформації. Основою даного розділу законодавства є конституційні норми про право кожного на інформацію, на гарантії свободи творчості й охорони інтелектуальної власності силою закону. До складу даного розділу входять: законодавство про авторське право й суміжні права, патентне законодавство й законодавство про "ноу-хау".

На рис. 1 наведена загальна класифікація об’єктів інтелектуальної власності.

Рис. 1 Класифікація об’єктів інтелектуальної власності

У додатку 1 наведено законодавство України у сфері інтелектуальної власності, а також міжнародні договори, учасницею яких є Україна.

Як видно з рис. 1. комп'ютерні програми і бази даних є об'єктами авторського права. Суть авторського права в усіх країнах однакова - це гарантія, що дається автору і правовласнику на те, що він може виключно використати свій твір і дозволяти (або не дозволяти) його використання іншим особам. Авторські права діляться на особисті немайнові і майнові. Особисті немайнові права іноді, наприклад, в США, називаються «моральними» (moral rights). До них відносяться наступні права:

право на визнання авторства (визнання того факту, що саме ця особа є автором твору);

право на ім'я автора (право вимагати посилання на ім’я автора, псевдонім або забороняти згадування його імені);

право на первинне опублікування твору;

право на "відмову" від передачі авторських прав (автор може розірвати авторський договір і навіть вилучити вже випущені примірники твору, але в цьому випадку він повинен відшкодувати правовласнику всі збитки).

Потрібно зазначити, що якщо перші три види прав дублюються українським законодавством, то останнє у ньому навіть не передбачене.

Майнові права - це права на комерційне використання твору.

Для того щоб твір охоронявся авторським правом, він повинен відповідати декільком умовам: бути оригінальним і мати "матеріальне втілення".

Авторське право не розповсюджується на ідеї, процедури, процеси, системи, методи, концепції, принципи або відкриття незалежно від форми, в яку вони мають, а також на події та факти.

За загальним правилом комп'ютерні програми охороняються як літературні твори

Структура закону України "Про авторське право й суміжні права" наведена на рис. 2.

Рис. 2. Структура закону "Про авторське право й суміжні права"

Цей закон регулює відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів у галузі науки, літератури і мистецтва. Закон визначає твори, які до об'єктів авторського права не відносяться. Це, зокрема:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д", до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття, факти.

До об'єктів авторського права відносяться комп'ютерні програми і бази даних.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Авторське право виникає завдяки факту створення об'єкта. Для виникнення й здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, іншого спеціального оформлення або дотримання будь-яких формальностей. Закон регулює авторські права також у випадках, коли твір створений колективом авторів.

Відносно його твору авторові належать особисті немайнові права (право авторства, право на ім'я, право на обнародування твору, право на захист своєї репутації) і майнові права (виключне право на використання твору в будь-якій формі й будь-який спосіб, зокрема право на відтворення, поширення, публічний показ, переклад, переробку).

Автору належать такі особисті немайнові права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадку поступки виключних прав на використання твору. Власник виняткових авторських прав для оповіщення про них вправі використати знак охорони авторського права: це латинська буква "С" в окружності ©; ім'я (найменування) власника виняткових авторських прав; рік першого опублікування.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до Закону, авторське право діє протягом усього життя автора й 70 років після його смерті. Права авторства, на ім'я й на захист репутації автора охороняються безстроково.

Разом з тим Закон визначає, що правовій охороні не підлягають ідеї й принципи, що лежать в основі програми для ЕОМ, бази даних або будь-якого їх елемента, у тому числі ідеї й принципи організації інтерфейсу й алгоритму, а також мови програмування. Проте в судах такі справи час від часу розглядаються. Прикладом такого позову може служити позов компанії Apple проти корпорації Microsoft: Apple заперечувала правомірність використання варіанта графічного інтерфейсу, прийнятого в ОС Microsoft Windows, починаючи з першої її версії, і вказувала, що він неправомірно запозичений з її операційних систем Mac OS.

Авторське право на програми для ЕОМ виникає в через їх створення з усіма його атрибутами. Особливе значення в цій сфері має принципове відділення авторського права від права власності на матеріальний носій програми або бази даних. При цьому передача прав на матеріальний носій не спричиняє прав на програму або базу даних.

За порушення авторських і суміжних прав наступає цивільна, карна й адміністративна відповідальність.

Використання програм або баз даних третіми особами здійснюється, як правило, на підставі договору із правовласником. У протилежному випадку автор може звернутися в суд, арбітражний або третейський, за захистом своїх законних прав. Випуск під своїм ім'ям чужої програми для ЕОМ або бази даних або незаконне відтворення або поширення таких творів тягне за собою кримінальну відповідальність. У Кримінальному кодексі України, що набув чинності з 1 вересня 2001 року р., уведений спеціальний розділ XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв’язку ", що містить три статті - 361, 362 й 363. Ці статті не вичерпують всіх ситуацій, які можуть виникнути в цій сфері, але початок процесу підвищення відповідальності діючих у ній суб'єктів покладено вже тим, що цілком виразно й недвозначно деякі діяння віднесені до карних злочинів.

Щоб закон про авторське право розповсюджувався на твір, воно повинно мати так зване "сповіщення" власника авторських прав (копірайт). Законом встановлена форма такого сповіщення. Воно складається з трьох частин:

символ ã, або слово Copyright, або скорочення Copr.;

рік першої публікації роботи;

ім'я (найменування) правовласника або абревіатура, по якій можна дізнатися його найменування.

Сповіщення повинне бути розміщене на примірнику твору таким чином, щоб його можна було без великих зусиль побачити. Відділ авторських прав Бібліотеки конгресу випустив зведення правил, в яких визначив точні місця на примірниках творів, на яких може розміщуватися копірайт.

Треба зазначити, що американські суди дуже суворо ставляться до того, як зроблене сповіщення. Якщо воно зроблене з порушенням вимог закону, то, як правило, вважається, що його немає. Наприклад, напис "Ця програма написана Альбертом Роєм і є його власністю до 2060 року" не є сповіщенням про авторські права - незважаючи на те, що вказане ім'я автора і термін дії прав на твір (по якому можна обчислити і рік написання програми).

У США сповіщення про авторські права відіграє величезну роль: його присутність на примірнику твору визначає, захищається воно авторським правом чи ні. Ця, по суті, єдина вимога, яку повинен виконати автор для того, щоб захистити свої права на твір. У разі відсутності на примірниках твору знаку охорони авторських прав воно вважається суспільним надбанням і може безкоштовно використовуватися будь-якими способами.

В Україні ж копірайт такої ролі не має. Згідно ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виникнення і здійснення прав, передбачених цим Законом, не вимагає виконання якої-небудь формальності. Власник авторського права для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської букви С в колі, (ã), імені (найменування) власника авторського права і року першого опублікування твору. Однак це не ставиться йому в обов'язок, і від цього не залежить дія охорони його авторських прав.

Покупець, під час придбання комп’ютерних програм, має право отримати від продавця не тільки комерційні документи, які сторони оформлюють за такими угодами, а й документальне підтвердження ліцензійної чистоти програмного продукту, тобто авторські договори, ліцензійні угоди (договори, контракти) або інші правоустановчі документи, якими підтверджується наявність у продавця прав на розповсюдження комп’ютерних програми і в яких зазначаються дозволені способи їх використання. Форма та пакет таких документів встановлюються компанією-правовласником, або її офіційним представником, що розповсюджує такі програмні продукти.

У випадку, якщо приватна компанія має відповідні повноваження від компанії-правовласника, для отримання вищезазначених документів вона може скористатись процедурою, передбаченою цивільно-правовим порядком захисту прав інтелектуальної власності.

Підтвердженням легальності першого продажу примірників комп’ютерних програм, власником авторських прав на які є іноземні компанії-правовласники, можуть виступати угоди, які надають українському продавцю право на таке розповсюдження. У цьому випадку, як правило, український продавець набуває статусу офіційного постачальника (дистриб’ютора, дилера) такої компанії-правовласника.

Державний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання незалежно від форм власності вимог законодавства в сфері інтелектуальної власності, зокрема, авторського права, здійснюється державними інспекторами з питань інтелектуальної власності (далі — державний інспектор), які є посадовими особами Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, відповідно до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.02 р. № 674.

Спеціальним органом, завданням якого є виявлення та припинення фактів порушення прав інтелектуальної власності, є Державна служба боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до підпункту 6 пункту 4 Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 510, відповідні підрозділи цієї служби проводять у встановленому порядку оперативно-розшукові заходи, у тому числі пов’язані з установленням фактів порушення прав інтелектуальної власності.

Крім того, державний контроль за захистом прав інтелектуальної власності здійснюють наступні державні органи: Служба безпеки України, Державна митна служба, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет України та Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Указані державні органи здійснюють означену діяльність відповідно до покладених на них завдань та у межах своєї компетенції.

На рис. 4 наведена структура державних органів з питань інтелектуальної власності.

Рис. 3. Структура державних органів з питань інтелектуальної власності

Патентне законодавство регулює відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною й використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків (об'єктів промислової власності). Його основою в нашій країні є такі закони України: "Про охорону прав на винаходи i корисні моделі", (12.07.2000); "Про охорону прав на промислові зразки" (1.07.1994); "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5.11.1997) та ін. (див додаток 1)

Зокрема, встановлено, що не визнаються патентоспроможними алгоритми, програми для обчислювальних машин, закони природи, природні явища й абстрактні ідеї.

Творці виробів, що підпадають під чинність Закону, фізичні особи визнаються їхніми авторами. Право авторства є невідчужуваним особистим правом й охороняється безстроково. Авторами не визнаються особи, що не зробили особистого внеску в створення виробу. Присвоєння авторства, примус до співавторства, незаконне розголошення відомостей про об'єкт промислової власності спричиняють кримінальну відповідальність.

Всі фірми ревниво оберігають свої "ноу-хау", припиняючи в судовому порядку спроби їхнього запозичення, а також домагаючись дотримання конкурентами правил, законів і норм роботи на ринку. Законодавства про "ноу-хау" в Україні поки що немає.

3.2. Законодавство про інформаційні ресурси

Інформаційні ресурси створюються не тільки в державних структурах і відомствах, але також на підприємствах, органами місцевого самоврядування й приватними особами. Кожен творець таких ресурсів хотів би забезпечити їх правову охорону. Однак й інформація, зібрана й оброблена в таких ресурсах, повинна мати правову основу. На стадії нагромадження й перетворення інформації й формування інформаційних ресурсів діє відповідний розділ інформаційного права, що включає кілька напрямків:

загальні питання законодавства про інформаційні ресурси;

правова інформація;

персональні дані;

бібліотечна справа;

статистична інформація;

міжнародний обмін інформацією;

архіви.

Основою цього розділу є системоутворюючі закони України "Про інформацію", “Про науково-технічну інформацію”, "Про концепцію інформатизації" й "Про захист інформації в автоматизованих системах". Зазначимо, що їх значення не вичерпується тільки цим розділом інформаційного права. Але в рамках цієї тами акцентуємо увагу саме під цим кутом.

У законі “Про інформацію” структура якого представлена на рис. 3. Він аналогічний за своїм значенням основам законодавства в даній сфері.

Рис. 3. Структура закону “Про інформацію”

Відповідно до Закону інформаційні ресурси - це окремі документи й окремі масиви документів, документи й масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, інших інформаційних системах). Як видно, Закон відносить до ІР тільки документовану інформацію, тобто тільки таку, вид і форма якої дозволяють її ідентифікувати. При цьому не зрозуміло, яким чином входить до ресурсу ІС; цей момент набуває особливого значення при кількісній й якісній оцінці наявних або створюваних ІР. Інформаційні ресурси є об'єктами відносин фізичних, юридичних осіб і держави, у сукупності вони становлять ІР країни й захищаються законом поряд з іншими ресурсами.

Правовий режим інформаційних ресурсів визначається нормами, що встановлюють:

порядок документування інформації;

право власності на окремі документи й окремі масиви документів, документи й масиви документів в ІС;

категорію інформації за рівнем доступу до неї;

порядок правового захисту інформації.

Інформаційні ресурси можуть бути державними і недержавними і являти собою елемент майна. Відносини із приводу права власності на ІР регулюються цивільним законодавством Росії. Держава бере на себе всі обов'язки по правовому регулюванню й правовій охороні всіх ІР і по створенню умов для створення й розвитку ІР.

При формуванні будь-яких ІР особливе місце займають дані про громадян - персональні дані. Ці дані відносять до конфіденційної інформації. Збір, зберігання, використання й поширення інформації про приватне життя, що становить особисту таємницю, без згоди відповідних осіб не допускається інакше як у порядку, визначеному законом. Будь-яка діяльність по збору таких даних підлягає обов'язковому ліцензуванню. Всі суб'єкти, що здійснюють таку діяльність, відповідають за дотримання режиму правового захисту персональних даних, включених у створювані ними ІР.

Правовий режим створюваних у вигляді баз даних інформаційних ресурсів у їх спеціальній частині регулюється також Законом України "Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних".

Пошук, одержання й застосування інформації Закон "Про інформацію, інформатизацію й захист інформації" встановлює, що всі користувачі - громадяни, фізичні особи, органи державної влади - мають рівні права на доступ до державних інформаційних ресурсів і не зобов'язані обґрунтовувати перед власником ІР необхідність одержання запитуваної інформації. Більше того, всі власники ІР зобов'язані забезпечувати обумовлений режим доступу до інформації з ІР їх ведення.

Державні інформаційні ресурси є відкритими й загальнодоступними. Обмеження доступу до тієї або іншої їх частини визначається законом. Інформація обмеженого доступу поділяється на інформацію, віднесену до державної таємниці й конфіденційну. Заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом документи, що містять відомості про діяльність різних органів влади й посадових осіб, їх правові акти й матеріали, відомості про надзвичайні ситуації, екологічну обстановку, використання коштів бюджету й ін. Віднесення інформації до державної таємниці регулюється Законом України "Про державну таємницю". Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішення

про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється простою більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

Інформація, отримана громадянами або організаціями на законних підставах з ІР, може використовуватися ними для створення похідної інформації, у тому числі й для комерційних цілей, але з обов'язковим посиланням на джерело первинної інформації. При цьому порядок одержання інформації, а також умови її одержання (за плату або безкоштовно) регулюються положенням про відповідний державний ІР. При цьому можливо, що частина послуг з надання інформації з державних інформаційних ресурсів повинна бути оплачена користувачем повністю або частково. Перелік таких послуг визначається урядом.

Громадяни й організації мають право на доступ до інформації про них, на її уточнення й контроль повноти, мають право знати, хто й у яких цілях використовує цю інформацію про них. Власник відповідних ІР зобов'язаний надавати таку інформацію з вимоги тих осіб, яких вона стосується. Суб'єкти, що надають у встановленому порядку інформацію для комплектування ІР, мають право безкоштовно користуватися цією інформацією. У зв'язку із цим варто підкреслити, що власник інформаційних ресурсів бере на себе певні зобов’язання й відповідає за дотримання й забезпечення правового режиму й можливостей доступу до підвідомчих ІР.

3.3. Захист інформації й інформаційних систем

Структурною основою сучасних ІР є інформаційні системи. Закон визначає: інформаційна система - організаційно впорядкована сукупність документів (масивів документів) і інформаційних технологій, у тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки й зв'язку, що реалізує інформаційні процеси, тобто процеси збору, обробки, нагромадження, зберігання, пошуку й поширення інформації. Таким чином, закон виділяє в інформаційних ресурсах як компоненти інформаційні системи, інформаційні технології й власне інформацію у вигляді документів.

Державні й недержавні організації, а також громадяни мають рівні права на розробку й виробництво ІС, ІТ і засобів їх забезпечення. Ці роботи становлять спеціальну галузь економічної діяльності, розвиток якої визначається державною політикою інформатизації. Інформаційні системи, інформаційні технології й засоби їх забезпечення можуть бути об'єктами власності фізичних або юридичних осіб і держави.

Власником визнається суб'єкт, на кошти якого ці об'єкти зроблені, придбані або отримані в порядку спадкування, дарування або іншим законним способом. Ці об'єкти включаються до складу майна суб'єкта, власник визначає умови їхнього використання, вони можуть виступати і як товар і призначатися для продажу. При цьому варто підкреслити, що право авторства й право власності можуть належати різним особам.

ІС, банки й бази даних, призначені для інформаційного обслуговування громадян, підлягають обов'язковій сертифікації. Вони повинні бути належним чином захищені. Організації, що виконують роботи в галузі захисту інформації, отримують ліцензію на цей вид діяльності.

Захист прав суб'єктів у сфері формування ІР, користування ІР, розробки, виробництва й застосування ІС, ІТ і засобів їх забезпечення здійснюється з метою попередження правопорушень, припинення неправомірних дій, відновлення порушених прав і відшкодування заподіяного збитку.

Безпосередньо цілями захисту є:

запобігання витоку, розкрадання, втрати, перекручування, підробки інформації;

запобігання погроз на адресу особистості, суспільства, держави;

запобігання несанкціонованих дій стосовно інформації, ІС, ІР і забезпечення правового режиму роботи з документованою інформацією як із об'єктом власності;

захист конституційних прав громадян на збереження особистої таємниці й конфіденційності персональних даних;

збереження державної таємниці;

• забезпечення прав суб'єктів в інформаційних процесах.

Власник документів, масивів документів, інформаційних систем забезпечує рівень їх захисту. Ризик, пов'язаний з використанням несертифікованих ІС і засобів їх забезпечення, лежить на власнику цих систем і засобів; ризик, пов'язаний з використанням інформації, отриманої з несертифікованої ІС, лежить на споживачеві інформації.

Рис. 4. Структура закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах"

 

2.4. Правопорушення в сфері інформатизації

На ґрунті прагнення отримати вигоду з володіння інформацією або неправомірного одержанням інформації відбуваються множинні правопорушення. У цьому плані сфера інформатизації має істотну специфіку, обумовлену нематеріальною сутністю інформації.

При цьому відбуваються не тільки вульгарні порушення тих або інших законів, що, природно, теж має місце, але готуються й робляться досить тонкі й вишукані ходи. У процесі розгляду на всіх рівнях як з боку порушників, так і з боку правовласників широко застосовуються специфічні категорії сфери інформатизації й інформаційних технологій, які потребують відповідної предметної кваліфікації юристів - учасників процесу. Спроби здійснення різних правопорушень відбуваються через "діри в законах", у тому числі й у сфері інформатизації.

У сфері інформатизації мають місце всі типові форми зазіхання на об’єкт, що захищається: розкрадання, перекручування, підробка, знищення й т.д. із найрізноманітніших спонукань.

Досить багато судових процесів, в основі яких лежить зазіхання одних фірм на продукти інших. При цьому неявно припускається, що в основі оригінальних "фірмових" продуктів, зрештою, лежить те або інше "ноу-хау", що має автора. І хоча позов може не містити прямо вимог захисту авторських прав, побічно ця обставина в таких справах завжди присутня. Однак довести авторство на сучасному рівні переплетення робіт і результатів дуже непросто.

Глобальним і досить масштабним видом правопорушень у сфері інформатизації й інформаційного бізнесу є так зване піратство. Із цього приводу постійно наводяться приклади правопорушень, що мають місце у різних частинах світу. Асоціація міжнародних виробників програмного забезпечення Business Software Alliance (BSA), яка об’єднує компанії Lotus, Novell й Microsoft, усіма силами сприяє боротьбі з піратами й піратством.

В Україні комп'ютерне піратство є досить розповсюдженим правопорушенням.

За сумою втрат від піратства на першому місці виявилися США (2,8 млрд. дол.), а за рівнем - В'єтнам (98% програм були тут піратськими).

Тема комп'ютерного піратства завжди була розмінною монетою в політико-економічній грі. Відомі численні претензії до України, хоча не менш високий рівень піратства в інших країнах (Китай - 96%, Індонезія - 93%) не заважає іноземним компаніям й урядам активно взаємодіяти з ними. А Ірландія, що є другою в Західній Європі країною за рівнем поширення нелегальних програм (65% при середньому рівні по регіоні 39%), - улюблене місце для розміщення заводів американських комп'ютерних компаній.

Великий інтерес представляє також методика, за якою проводиться дослідження компанією IPR. Справа в тому, що у випадку комп'ютерного піратства, як і в інших аналогічних ситуаціях (наприклад, збір податків), практично неможливо безпосередньо підрахувати приховувані обороти. Масштаби подібних явищ можна оцінити лише по їх зовнішніх проявах, наприклад по аналізу структури споживання.

Книги принадлежат их авторам и выставлены для ознакомления