Книги

• Разное
• Экономика
• Право
• История
• Шпоры

реклама

1. Загальна характеристика комплексної захищеності інформаційних ресурсів

Стрімкий розвиток в останні роки засобів обчислювальної техніки, зв’язку і телекомунікацій, формування на їх основі глобального інформаційного простору та інформаційного суспільства створило нові, унікальні можливості для включення інформації різних видів і форм у громадський та інші обороти, у тому числі для поширення на неї статусу товару.

Разом із підвищенням стратегічного значення сфери обробки інформації на підприємствах будь-якої галузі все більшої ваги набуває вимога, комплексної захищеності інформаційної системи і створених на її основі інформаційних ресурсів.

Прагнення захистити будь-які ресурси забезпечується відповідно до їх масштабів і структури. Формування сукупних світових інформаційних ресурсів - вище досягнення потужного й об'єктивного глобального процесу й вершина величезного айсберга, в основі якого знаходяться багато країн, галузей, фірм і їх інтереси. Однак інформаційні ресурси формуються не тільки в їхньому глобальному вигляді, вони створюються й у локальних сферах: країнах, регіонах, корпораціях, фірмах, установах і навіть у приватних осіб.

До будь-яких видів ресурсів входять як матеріальні компоненти (різні технічні пристрої), так і нематеріальні (алгоритми, програми, технології), насамперед інтелектуальні (технологічні "ноу-хау", кадровий потенціал). У сукупності як самі ресурси, так і їхні складові - це значні цінності, охорона яких є природною і необхідною.

Правова захищеність інформаційних ресурсів

Виробництво машинної інформації набуло масового характеру і стало дійсно індустрією, яка має потребу в серйозному правовому забезпеченні. У зв'язку із цим усім суб'єктам цього процесу необхідно мати чітко визначені права й обов'язки по відношенню як до самої інформації, так і до інших суб'єктів і їх прав. Розвиток ринку комплексних інформаційно-обчислювальних послуг привело до того, що інформація усе частіше розглядається як досить ходовий товар.

Крім того, має місце розвиток сфери інформаційного обслуговування в різних галузях завдяки застосуванню комп'ютерів й інформаційних технологій у сферах бізнесу, освіти, фінансів, військової техніки й військової справи, суспільних і міжнародних відносин.

Різноманітні ІТ входять до складу локальних, регіональних і глобальних ІС; на їх основі формуються світові інформаційні ресурси й створюється світовий інформаційний простір. Як наслідок, реальністю стає безліч інтернаціональних, мультинаціональних й транснаціональних ІС. Цей шлях веде людство в так зване інформаційне суспільство. Виник інформаційний бізнес, у якому необхідно забезпечити ефективний інформаційний менеджмент, у тому числі й з урахуванням норм права. Усі ці питання вимагають правового забезпечення.

Провідну роль у формуванні традицій у правовому регулюванні відносин у сфері інформатизації відіграють США. Нині з їх боку в інтересах американських компаній підсилюється контроль за дотриманням авторських прав, ліцензійного права й специфічних умов поставки програмних продуктів в інші країни, що може призводити в ряді випадків до перегляду з боку США діючих із цими країнами норм відносин: ступеня довіри, тарифів, пільг, знижок і т.п. Наша країна в цьому аспекті теж може мати проблеми. Правда, у самих США в правовій системі значну роль відіграє суд, тому великого впливу набуває судовий прецедент. В американських судах розглядаються масштабні справи, результат яких може значно впливати на подальший розвиток всієї галузі.

Звичайно, для малої фірми, персонал якої складається з кількох працівників, на перший погляд це далекі й часто зовсім не актуальні проблеми й тенденції глобального характеру. Однак формування її інформаційних ресурсів також відбувається в єдиному середовищі, яке відображає всі процеси глобалізації, що важливо знати й добре розуміти менеджерові навіть малої фірми.

Що ж стосується крупного підприємства, яке створює значні ресурси, покладає на них відповідні надії, активно працює в сфері інформатизації й витрачає відповідні фінансові кошти й інші засоби на їх створення й підтримку, йому без такого комплексного підходу й постійної уваги до проблем світового інформаційного ринку просто не обійтися.

Інформаційні ресурси являють собою зосереджений у компактній формі накопичений потенціал фірми й мають відповідну вартість. Ці цінності комусь обов'язково належать або, принаймні, повинні належати. Інакше вони будуть використовуватися довільно або неправомірно, власне кажучи розкрадатися, як усі інші цінності за подібних умов. Якщо стосовно фінансових і матеріальних ресурсів такі питання взагалі навряд чи коли-небудь, існували, то з інформаційними ресурсами поки ще не все зрозуміло.

У розвинених країнах уже досить давно виникла, активно формується, розвивається й розширюється спеціальна галузь права - комп'ютерне право як правова основа для використання різних ІТ. Поступово комп'ютерне право набуло характеру більш широкої галузі - інформаційного права.

В усіх передових країнах існують урядові програми розвитку норм права й певна політика в сфері захисту національних інформаційних ресурсів.

У цій галузі права визначаються як базові правові терміни основні поняття інформатики й складові сфери інформатизації. При цьому аналізуються правові аспекти ІС, структур даних, системного й прикладного програмного забезпечення на різних етапах життя інформації й ІС. На цій основі виявляються властивості ЕОМ й інших засобів як об'єктів юридичного аналізу, а також технічний і технологічний аспекти реалізованих на їх основі алгоритмів і програм. При цьому визначаються правові характеристики інформаційних виробів і продуктів як об'єктів бізнесу й господарської діяльності. Це дозволяє коректно визначити правові основи інформатизації різних сфер діяльності, оскільки в аспекті охороноздатності об'єкти обчислювальної техніки й ІТ мають суттєву специфіку.

Законодавство України з питань інформатики й інформаційних ресурсів також відображає поступове формування адекватної правової бази регулювання відносин у сфері інформатизації. Створення її ще далеко не завершене, тому в ньому цілком можуть бути враховані тенденції, що домінують у світовій практиці. Це насамперед економічні закони, що враховують специфіку сфери. Справа в тому, що в частині регулювання правовідносин у сфері матеріального виробництва (як говорять, реального сектора економіки) постійно обговорюються закони прямої дії, що мають явний протекціоністський зміст. Молодий український інформаційний бізнес дотепер відчуває увагу держави найчастіше лише у вигляді візиту податкового інспектора.

Приклади колізій на ринках засобів інформатизації

На ринках засобів інформатизації діють всі правові акти загального характеру. Вони забезпечують правову охорону бізнесу (інтереси учасників угоди, вільну конкуренцію, тобто обмеження антимонопольного характеру і т.д.), права власності суб'єктів, що беруть участь, і процесуальні права. Значною мірою цими нормами сфера інформаційного бізнесу забезпечується, як і будь-яка інша, наприклад ринок продовольства.

Однак є в сфері інформаційного бізнесу ситуації, регульовані спеціальними актами саме через специфіку предмета бізнесу. До таких предметів відносяться суперЕОМ. Бізнес у цьому секторі ринку всіма країнами контролюється через призму державних інтересів більш жорстко, ніж в інших, оскільки тут завжди відіграють помітну роль національні інтереси як країн-постачальників, так і країн-покупців.

Особливо потужні комп'ютери (суперЕОМ) завжди у світі розглядалися будь-якою державою як його стратегічний потенціал, тому на будь-які операції з такими ЕОМ у всіх країнах поширюється найбільш жорстке законодавство, що регулює державні інтереси країни, якому повинен підкорятися бізнес. Особливо ревно контролює цей процес законодавство США. Саме тому угоди на поставку суперЕОМ як і раніше залишаються досить поодинокими й практично завжди мають глобальний масштаб.

Україна нині не виробляє конкурентноздатних виробів цього класу, тому виступає на цьому ринку тільки як споживач. Наша країна дотепер ще перебуває серед країн, поставка суперЕОМ у які дуже серйозно обмежена. Це обумовлено можливостями, надаваними суперЕОМ.

Американські закони не забороняють вільно продавати машини зі швидкодією до 2 млрд. оп./сек. При продажі ЕОМ продуктивністю від 2 до 7 млрд. оп./сек. постачальник повинен порадитися з експертами Міністерства торгівлі США до початку відвантаження. Для продажу машин зі швидкодією понад 7 млрд. оп./сек. потрібна обов'язкова експортна ліцензія.

Обмеження поширюється на усі пострадянські держави, на Україну у тому числі.

Ось приклад, що мав місце у Росії. Наприкінці 1996 р. у США велися конфіденційні переговори із приводу поставки в Росію трьох суперЕОМ. Одна з них - найпотужніший на той час CONVEX SPP-2000 компанії Hewlett-Packard, яка здатна промоделювати всі стадії ядерного вибуху. У силу цих обставин угода потрапила на розгляд у Конгрес США. Передбачалося, що на поставку цих машин у Росію Конгрес накладе заборону; це й відбулося.

В аналогічній ситуації виявилася також компанія IBM, яка визнана винною в порушенні закону й оштрафована на 8,5 млн. дол. рішенням федерального суду округу Колумбія після того, як з'ясувалося, що дочірня фірма IBM у Москві продала Росії 17 суперкомп'ютерів, призначених для ядерних лабораторій.

Ще один приклад державного впливу на інформаційний бізнес. З 1 січня 1998 р. рішенням Європейської Комісії європейський ринок засобів і послуг зв'язку, на якому більше століття панували національні, тобто державні, компанії-оператори, повністю відкритий для вільної конкуренції. Рішення це вимушене, якщо не запізніле: Європа ризикує відстати від рівня цієї динамічної й передової сфери життя суспільства, тому що світовий телекомунікаційний ринок активно проходить як технічну, так і адміністративну перебудову.

У монополізованій сфері телекомунікацій зацікавлені уряди, які без усяких зусиль отримують доступ до комунікаційних ресурсів і до того ж ще й високі доходи за рахунок введення монопольних цін. Як наслідок, якість послуг прогресує повільно.

Однак у цілому ряді країн телекомунікаційні системи досить давно приватизовані, ціни лібералізовані й уведена вільна конкуренція на ринку послуг. Це привело до істотного прогресу якості систем і послуг й, що дуже важливо, до істотного зниження цін. Для прикладу, місячна плата за оренду каналу європейських державних компаній між Парижем і Римом в 1998 р. досягала 67 тис. дол.; у США, де ринок далекого зв'язку лібералізований більше 10 років, оренда приблизно такої ж лінії між Чикаго й Нью-Йорком коштує 6 тис. дол. [12].

У зв'язку з цим європейським компаніям буде не просто встояти в конкурентній боротьбі із приватними операторами, швидше за все американськими й англійськими компаніями, а також і з власними молодими фірмами. У виграші будуть, зрештою, абоненти. Правда, ідеалізувати ситуацію, що складається в результаті приватизації телекомунікаційних компаній, не треба: монополісти швидко не поступляться.

Конфліктні ситуації в правових державах вирішуються в судах. Судові процеси в сфері інформатизації - звичайна практика вирішення конфліктів.